fbpx
Життєві історії
Приїхала я в рідне місто, зустрілася з братом і сказала, що настав час нам з квартирою розбиратися. Продамо, гроші поділимо, а далі кожен своєю дорогою. Брату це, звичайно, не сподобалося, він уже звик вважати цю квартиру виключно своєю

У мене з братом є спільна спадкова квартира, яку брат привласнив собі. Зараз я намагаюся повернути справедливість і свою частку в квартирі. Ми з Олегом рано лишилися без батьків. Братові було тоді 23 роки, а мені 20. Він уже вуз закінчив, а я ще вчилася. Батьківська двокімнатна квартира залишилася нам у спадок. Спочатку Олег жив в ній один, бо він вже відучився і повернувся до рідного міста, а ще доучувалася.

Я не знала, як у мене складеться життя, чи повернуся я додому, тому спочатку не мала нічого проти того, щоб Олег жив з своєю нареченою в цій квартирі.

Він привів її до нашої квартири, де вони благополучно зайняли обидві кімнати, мене ніхто ні про що не спитав. Коли я про це дізналася, попросила звільнити мою кімнату. Їм це не сподобалося, але вони виконали моє прохання. На той час я вже закінчила університет, і поки не знайшла роботу, повернулася додому.

Восени я знову повернулася в місто, де вчилася. Брат з Ларисою готувалися йти в РАЦС. Мене на весілля не покликали, сказали, що святкували у вузькому колі. Але справжня причина крилася в іншому – брат з дружиною образилися, що я на весілля не подарувала їм свою частину квартири.

Потім я не приїжджала в місто довго, років зо два точно. Було ніколи – робота, оренда квартири, нові стосунки. Потім я вийшла заміж і вирішила, що треба якось вирішувати квартирне питання, у чоловіка з нерухомістю було ніяк, а все життя на оренді не проживеш. Вирішили брати квартиру в кредит, але потрібні були гроші на перший внесок.

Приїхала я в рідне місто, зустрілася з братом і сказала, що настав час нам з квартирою розбиратися. Продамо, гроші поділимо, а далі кожен своєю дорогою. Брату це, звичайно, не сподобалося, він уже звик вважати цю квартиру виключно своєю. Я запропонувала йому викупити мою частку, але брат сказав, що таких грошей вони не мають.

Брат попросив дати йому три місяці, щоб розібратися зі своїми справами. Я вирішила зачекати. Домовилися, що за три місяці у нас на руках буде повний пакет документів на продаж. Виїхала я назад до чоловіка.

Минули три місяці, а від брата ні слуху, ні духу. Слухавку він не бере, сам не передзвонює. Довелося мені знову їхати розмовляти з ним особисто.

– Я передумав продавати квартиру, нам зараз іпотеку не потягнути, дружина знову в очікуванні, – заявив брат.

Я відповіла, що дуже за них рада, але мені потрібні гроші, бо я також хочу своє житло. Брат байдуже розвів руками, мовляв, розбирайся сама.

Тоді я запропонувала інший варіант – я буду здавати свою кімнату. Але брат не погодився і на це, мовляв, як здавати кімнату, ми тут живемо.

Брат із дружиною почали голосити, що в них дитина, скоро ще одна буде, які квартиранти, совісті у мене немає і все в такому дусі. Добре влаштувалися – брат привласнив всю квартиру, я не можу там жити, не можу здавати свою частку, продавати квартиру він не хоче, а совісті не маю я?

У Олега, виходить, житлове питання вирішене, а я маю з чоловіком сама викручуватися, поки брат із дружиною на всьому готовенькому.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page