Я коли їхала в Іспанію, відразу сказала і сину, і доньці, що їду заробляти для себе. Вони, начебто, погодилися, адже уже на той час, коли я їхала, вже були власні сім’ї.
Та зараз, коли я повернулася додому з грошима, у моїх дітей змінилися настрої кардинально, вони зі мною навіть розмовляти перестали. А я щиро не розумію, що я зробила не так?
На заробітках я була 17 років. В основному, я всі зароблені гроші витрачала на себе, хотілося хоч трохи життя побачити.
Я витрачала багато грошей на одяг, на їжу, в час відпустки я дозволяла собі подорожі.
Дітям я відправляла на день народження по 100 євро, і вважала, що цього буде достатньо.
Вони, начебто, теж про більше не просили. Так ми собі і жили – кожен своїм життям.
Останні років 7 я вже почала економити і відкладати. Мені дуже захотілося мати свій будинок.
Я не раз собі на чужині уявляла, як повернуся додому, і куплю собі затишний будинок за містом, і щоб обов’язково там було багато квітів.
Свого житла у мене, до речі, ніколи не було. Я вийшла заміж, і ми жили разом з батьками мого чоловіка. А коли я розлучилася, то якийсь час жила на знімних квартирах, а потім зібралася і в Іспанію поїхала.
Син одружився, мій колишній чоловік допоміг йому квартиру купити.
А доньці можна сказати пощастило, вона вдало вийшла заміж, за чоловіка з квартирою.
Я хотіла робити по-європейськи – вважала, що дорослим дітям допомагати не треба, вистачить з них раз в рік 100 євро на день народження.
Будинок я по Інтернету знайшла, ми вже про все домовились, ціна мені підходила.
Приїхала я додому, попросилася до доньки на кілька днів пожити, поки буде оформлятися купівля моєї нерухомості.
Зустріла мене донька з зятем добре, я їм 200 євро дала, думаю, за проживання нехай буде.
Але все змінилося, коли вони дізналися про мої плани. Вони схопилися за голову, коли почули, скільки коштує будинок, який я хочу придбати.
– Як ти так можеш, мамо? – стала картати мене донька. – Ти нам за 17 років нічим не допомогла, а тепер збираєшся розкошувати в величезному домі? А ми, тим часом, тіснимося всі в двокімнатній квартирі.
Я доньку розумію, їм і справді тісно, у них двоє дітей-підлітків.
Але хто їм винен? Хочуть мати щось більше, нехай їдуть і заробляють. Я ж саме так і зробила.
Син підтримав сестру, виявляється, він теж розраховував на те, що я дам їхній сім’ї певну суму.
Я би, може, і дала. Але грошей зайвих у мене немає, вистачає впритул на будинок і на косметичний ремонт в ньому.
Діти на мене настільки образилися, що навіть не приходять подивитися на покупку.
Я вважаю, що зробила все правильно. А яка ваша думка? Як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.