Минуло вже чотири роки як повернулася з Італії. Була я на заробітках 20 років, а потім вирішила, що всіх грошей не заробиш, треба трохи і пожити для себе.

Своєї мети я досягла – усіх своїх дітей я забезпечила житлом, то ж моя душа спокійна.

Старшій доньці я купила квартиру, середній віддала свою спадкову квартиру, але зробила там сучасний ремонт, а сину дала гроші, коли той будував будинок.

Далі стала і собі щось складати, аби мала де жити, коли повернуся.

Вирішила, що великих хоромів на старість мені не треба, це ж і прибирати важко, і оплатити комунальні непросто, тому я купила собі однокімнатну квартиру на першому поверсі в новобудові, і ремонт гарний зробила.

Квартира простора, 42 квадрати, з великим балконом, місця більше, ніж достатньо.

Приїхала я додому не з пустими руками, привезла з собою з заробітків 12 тисяч євро і вирішила про них нікому не говорити.

Діти дорослі, самостійні, в свій час кожному допомогла, а тепер вирішила, що прибережу цю суму для себе, про всяк випадок.

Але кожного разу, коли приходив син чи дочки і розповідали про свої проблеми, я не могла втриматися і витягувала зі свого сховку кілька купюр, щоб допомогти дітям.

Так вони і зрозуміли, що гроші в мене є.

У сина машина поламалася – дала 500 євро, внуку на навчання дочка прийшла просити – оплатила 1000 євро, інша донька прийшла і бідкається, що холодильник зламався – витягла 600 євро і купили новий.

І так, по трохи, всі гроші і витяглися.

Та я заспокоювала себе, що це ж не чужим людям, а рідним дітям все пішло.

А нещодавно у мене трохи погіршилося здоров’я, і лікар мені сказав, що добре було б в моєму випадку на курорт поїхати, водички попити.

Але ціна не маленька – дві з половиною тисячі гривень за добу, це разом з проживанням, триразовим харчуванням і лікуванням. На два тижні виходить кругленька сума, якої в мене вже не було.

Розказала я дітям про свою проблему, сказала, що треба гроші, нагадала, що я їм завжди допомагала, а тепер прийшла їхня черга матері допомогти.

Я була переконана, що після всього, що я для них зробила, діти скинуться і оплатять моє перебування в санаторії.

Але і дочки, і син, почали виправдовуватися, що зараз час складний і їм важко виділити з сімейного бюджету таку велику суму.

Я нікуди не поїхала, бо так і не змогла зібрати необхідної суми.

Нарешті я зрозуміла, що гроші таки треба було приберегти.

Але що тепер поробиш, я ж допомагала не кому-небудь, а рідним дітям.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.