fbpx
Життєві історії
Приїхала я до сина, нічого не підозрюючи про їхню домовленість з дружиною. Невістка зустріла мене холодно, провівши на кухню і показуючи на невеликий диванчик в кутку: «Ось тут ви і будете спати». Одного разу я підслухала її розмову з сином, в якій вона наполягала, щоб я поверталася додому. Олег заспокоював дружину, але та все не вгавала, мовляв, не буду годувати твою маму за свої гроші. Нехай свій будинок в селі продає, і нам гроші віддасть. Коли вони закінчили розмову, я тихенько зібралася, взяла свою стару сумку і вийшла в двері геть

Я майже все своє життя прожила в селі. А останнім часом син почав наполягати, щоб я переїжджала до них. Якби я знала, чим це мені обернеться, ні за що б не погодилася. Вже як тоді він мене вмовляв, мовляв, мамо їдь до нас жити, тут в квартирі і кімната у тебе буде, і магазини все під боком – намалював мені рай, а насправді вийшло все значно гірше.

З села я ніколи не виїжджала надовго. Після школи вибирати, куди вступати не довелося, батько – директор тієї ж самої школи, де я вчилася, сказав їй тоді: «Поїдеш в місто, в педагогічний – потім до нас учителем підеш …» Так і пропрацювала я цілих 35 років учителем математики в нашій сільській школі.

З чоловіком ми виховали двох дітей – сина Олега та доньку Тетяну. Чоловіка давно не стало, але дітьми він встиг позайматися: Олега навчив водити свій старенький жигуль, а з Тетяною по гриби та по ягоди часто вони в ліс йшли, як прийдуть відразу кошик в коридор ставить і каже мені: «Ганно, ти подивися, дочка вся в тебе – стільки грибів набрала, більше, ніж я».

Коли грянули дев’яності, Олег якраз мав поступати в інститут. Це був дуже важкий час. Скільки тоді мені довелося працювати понаднормово і репетитором, і на городі – для продажу картоплі по селу, щоб відправити сина в місто на навчання.

Олег таки поступив в енергетичний інститут, закінчивши його, влаштувався працювати на теплоелектростанцію, де і працює по даний момент.

Довгий час він знімав квартиру в столиці, поки років п’ять назад не одружився і разом з дружиною вони взяли невелику однокімнатну квартиру в кредит. Дружина його, Ірина, виявилася дівчиною, м’яко кажучи ледачою. Але Олег став її чоловіком, і її проблеми з лінню, стали спільними: – Сьогодні ти йдеш за продуктами, бо я дуже втомилася – лежачи на дивані з журналом про закордонні подорожі, повідомила Олегу дружина. А той лише щойно прийшов з роботи.

– Як ти могла стомитися, якщо весь день вдома була? – запитав здивований Олег. Ірина у відповідь починала виливати свою душу про те, що на вулиці погода погана, багато машин, з вікна вид сумний, і щось ще в цьому роді. До заміжжя вона працювала візажистом, а коли з’явився чоловік, то і працювати не довелося – зарплату додому він приносить і навіть на кишенькові витрати дає – по салонах краси ходити і торговим центрам.

Зате яка дріб’язкова у неї натура була – всі гроші, що чоловік заробляв вона перевіряла до копійки і повідомлення, що приходять з зарплатою на телефон звіряла – чи нічого від неї не приховав…

Якось я трохи занедужала і моя донька подзвонила братові, і все розповіла. Син тоді стривожився і поспішно запропонував сестрі: «А давай її сюди, до нас! У нас тут зручності все в квартирі – ходити на вулицю не треба. Їй на старості років зручніше буде».

Поговорив він з сестрою, трубку поклав, а дружина на нього потім як зашипить: «Ти чого отетерів, такі речі без моєї участі вирішувати? Я, що з твоєю матір’ю жити буду». Заспокоїв він тоді дружину, хоч і не відразу. Сказав, що це ненадовго. А в якості вигоди, так як його дружина тільки і заради вигоди і живе, запропонував, що я з своєї пенсії буду оплачувати їм комуналку.

Приїхала я до сина, нічого не підозрюючи про їхню домовленість. Невістка зустріла мене холодно, провівши на кухню і показуючи на невеликий диванчик в кутку: «Ось тут ви і будете спати». Я тоді знизала плечима і, подумавши, сказала: «Цікаво у вас тут, зовсім не так, як у мене в селі, але це нічого, і так нормально буде».

Так і жили перший час. Син з дружиною в кімнаті, я на кухні. Пироги їм пекла свої фірмові – з картоплею і куркою слойками в перемішку, булочки здобні. Тільки в духовку поставлю, невістка відразу біжить: «Я ж вас просила мені сказати, що готувати будете, а то зламаєте плиту ненароком, техніка дорога!».

Я намагалася на них не ображатися. Все одно пекла свій хліб. Бо той, що невістка приносила з магазину, був якийсь несправжній.

З часом моя присутність на кухні почала невістку дратувати все більше. Вона почала говорити, що на мене йде більше витрат, ніж моя пенсія. Одного разу я підслухала її розмову з сином, в якій вона наполягала, щоб я поверталася додому. Олег заспокоював дружину, але та все не вгавала, мовляв, не буду годувати твою маму за свої гроші. Нехай свій будинок в селі продає, і нам гроші віддасть.

Коли вони закінчили розмову, я тихенько зібралася, взяла свою стару пошарпану сумку і вийшла в двері геть… У село я дісталася вже за північ. Ошелешена донька зустріла мене на порозі, і коли дізналася про цю історію, обняла мене, не вірячи, що її брат міг так вчинити зі мною.

«Більше я тебе туди не відпущу» – сказала мені Тетяна. Постелила мені в моїй кімнаті, де все було таким рідним.

Я лягла спати і подумала, що немає нічого кращого, ніж рідний дім.

Фото ілюстративне – perm.kp.

facebook