Невдячні гості.
Дуже гостинною я себе ніколи не вважала, але і терпіти не можу, коли моєю добротою користуються. Я живу з чоловіком та свекрухою. У нас двоє дітей шкільного віку. Нещодавно до нас в гості приїжджали родичі мого чоловіка. За матеріалами
Причина була вельми поважною – весілля його троюрідного брата. Ми до тієї сім’ї ніякого відношення не маємо, тому просто дозволили їм у нас переночувати.
А як було їх не прийняти? Вони приїхали, практично, без попередження, зателефонували, і поставили нас перед фактом, що ночуватимуть у нас.
Приїхала рідня в п’ятницю ввечері. Я швиденько наготувала салатів, запекла м’ясо і поставила до столу нашу фірмову наливочку. Добре посиділи, поговорили. Потім розбрелися всі по своїх кімнатах. Я, природно, постелила всім чисту постіль. Приїхав наш родич зі своєю дружиною і сином.
На наступний день вони поїхали на весілля. Я з ранку наготувала всім чаю і сирників, щоб на голодний шлунок не їхати. Ввечері повернулися. На наступний ранок брат мого чоловіка залишився і з моїм чоловіком, посиділи знову, а молодь пішла гуляти по місту.
Увечері дружина брата завантажила свого благовірного в машину і вирушила в дорогу. І все начебто пройшло відмінно, але мене гризуть певні сумніви. Я б трохи по-іншому їздила в гості.
З дитинства мене мама привчила, що з порожніми руками не варто ходити до рідних і близьких. Хоч дрібницю якусь, але привезти потрібно було. А наші родичі з’явилися абсолютно з порожніми руками. Навіть коробку цукерок не взяли.
У них риби багато, часто рибалить брат мого чоловіка хоча б раз привезли. І господарство не маленьке. Могли б сала і м’яса теж підвезти. До того ж, у нас діти. Хоч би дрібничкою якоюсь потішили, так ні.
Їхали вони на машині. Можна було б постільну білизну з собою взяти, щоб я після них не прала. Вода і порошок теж грошей коштують.
Мало того, моя свекруха доводиться цьому братові хресною. Ось хоча б якийсь дрібницею її порадували. А то нічого не купили навіть їй. Вона, бідна, так вичікувала їх біля вікна. Якось не по-людськи все це …
Поїхали вони на наступний день, ввечері. Наприкінці вони навіть толком не попрощалися. Я вже не говорю, про “дякую”, яке ми від них так і не почули. Я відчула себе якоюсь використаною, але що поробиш.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
