Мій чоловік звик до того, що він має піклуватися про молодшу сестру. Так було завжди, поки Леся не вийшла заміж. Але її сімейне життя не склалося. Коли Леся розлучилася зі своїм чоловіком, вона поїхала жити зі своїм сином до матері в село. Вони з чоловіком жили на знімній квартирі, тому нерухомості своєї у них не було.
Лесі в селі не подобалося, роботи там ніякої немає, мати просила її доглядати за городом і годувати курей. Але працювати на городі вона не хотіла. Вона звикла, що овочі з м’ясом їй привозила мати, а ось доглядати за всім цим якось їй було не до душі.
І тоді вона почала говорити, що в селі школа не така, що її синові потрібна хороша освіта. Тоді свекруха приїхала до нас. У нас своя однокімнатна квартира, дітей поки немає, але плануємо.
Приїхала свекруха з гостинцями, овочі, закрутки. І почала говорити, що Лесі потрібно допомогти. Що вона залишилася ні з чим, а їй дитину піднімати, а в селі ніяких перспектив немає. Ну і в підсумку попросила вона у нас, що б поселили їх на місяць. Поки Леся не знайде роботу і не зніме собі житло.
Ми з чоловіком порадилися і вирішили допомогти їй, все таки не чужа людина. Приїхала Леся до нас, ми виділили їй місце в шафі і навіть купили їм невеликий розкладний диван, що б їм з сином було де спати.
Перший місяць Леся їздила на різні співбесіди, але всюди їй відмовляли. Ще б пак, у неї не було ні освіти, ні стажу роботи. Тоді я їй запропонувала піти працювати в магазин касиром. Якраз біля нашого будинку був супермаркет куди був потрібний продавець консультант, зарплата пристойна. Але немає, вона відмовилася. Каже, що на таку роботу точно не піде.
Потім вона почала все рідше ходити на співбесіди, стала ходити в клуби, гроші бере у брата, матір їй висилає і ще трохи аліментів отримує. Продукти не купує. Дитину постійно залишає з нами. Каже, у вас своїх дітей поки нема, що вам ще робити.
Мати просить потерпіти трошки, вона ж без чоловіка залишилася. А мені вже все це набридло, між нами з чоловіком з’явилися непорозуміння, так і до нашого розлучення справа дійде.
І попросити з’їхати її не можу, дитини шкода, він вже і в школу тут пішов і друзів завів. Це все триває вже пів року. Виходу не бачу з цієї ситуації. Чоловік вже і сам не знає, що робити. А його мати нас просить, щоб ми ще трохи почекали.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
