Моя донька, нарешті, заміж виходить. Я така щаслива, що не можу словами передати! Я сама ніколи не вірила в долю, а тепер, в 56 років, таки повірила!
Люба моя росла примхливою і вибагливою, дівчина з характером, як кажуть. Можливо, я сама в цьому винна, бо ми з чоловіком своїй єдиній дитині, бажаючи кращої долі, нічого не шкодували.
Ми давно помітили, що біля Люби крутиться наш сусід Степан. Він гарний хлопець, всього на рік старший за доньку. Але Люба в його сторону навіть дивитися не хотіла, казала, що Степан – просто її найкращий друг. А заміж вона хотіла вийти за зовсім іншого, в її уяві наречений мав бути сильний і багатий, щоб вона себе з ним відчула, як за кам’яною стіною.
Тому і прагнула наша донька з усіх сил вирватися з села, бо була впевнена, що лише в місті вона зможе знайти собі гідну партію.
Поїхала Люба в місто спочатку вчитися, а потім і залишилася там, бо таки знайшла того, кого шукала – красивий, розумний, перспективний, а головне – багатий. Нам свого нареченого вона не показувала, хоча вони вже рік зустрічалися.
А одного разу приїхала донька додому, а на ній лиця немає. Я відразу відчула, що щось недобре.
– Мамо, я дитину чекаю. А Сергій не має наміру одружуватися зі мною. Каже, що навіть якщо я народжу, то це нічого не змінить. Що мені робити, мамо? – розридалася Люба.
– Як, що робити? – кажу. – Народжувати! Це навіть не обговорюється!
Сергій, щоправда, хотів на перший час зняти квартиру для доньки, але ми з чоловіком вирішили, що самі оплачуватимемо Любі оренду житла. Ми її і в село кликали, до нас, але вона категорично відмовлялася, казала, що не хоче нас перед людьми соромити. А так, в місті, мало хто буде що знати.
Ми зробили все так, як донька сказала. Зняли їй квартиру, і стали чекати на появу онука, від якого ми не збиралися відмовлятися.
А далі сталося щось незвичайне. Люба їхала до нас в село, по дорозі зустріла Степана, він машиною своєю зупинився, щоб її підвезти. Вона не втрималася, і як другу, йому все розповіла. А він тоді до мене на подвір’я з нею заїхав, став на коліно, зробив обручку з травинки, і зробив Любі пропозицію.
Я спочатку подумала, що жартує хлопець, та йому було не до жартів. Степан наважився це зробити, бо зрозумів, що це його шанс.
Але Люба сказала, що подумає, і пішла в хату.
На наступний день вони знову зустрілися, а потім знову, і знову, і так Степан розтопив серце нашої красуні, і врешті-решт вона сказала йому – так.
Молодята вже заяву подали, планують розписатися до появи малюка на світ. Степан хоче записати дитину на себе.
І Люба, бачу, щаслива ходить, вже носом не крутить. Хоча і переживає, як воно тепер все буде.
А я ще раз переконалася – чому бути, того не минути! А доля таки справді існує, не втечеш від неї!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
