– І що ви собі думаєте? Нормальні люди одружуються по осені – коли урожай зібраний, куди ви поспішаєте? – запитав батько, примруживши одне око.
– А ти, Оленко накрий стіл, не натщесерце ж вирішувати такі питання. Не кожен день сватають єдину дочку! Василь Васильович стояв оглядаючи Івана – худого, рудоволосого юнака, однокласника Оленки і все думав – зовсім як у них з Оксаною колись…
Він, молодий і юний, стояв так само перед Петром Михайловичем, шановною на селі людиною, і просив руки його дочки, а ноги трусилися від хвилювання і в горлі пересихало до такої міри, що голос зривався на хрипкий шепіт…
– Жити де будете? – басовитий голос батька, змусив хлопця здригнутися.
– Так у мене.
– Тату, ми любимо один одного, восени в вечірню школу підемо, вдень працювати будемо, ну що ти з такою недовірою питаєш…
Василь Васильович хмикнув, мабуть уявивши картину – у Івана було троє сестер і брат, яблуку в хаті впасти ніде, не те, що дружину привести. – Як і всі будемо жити – працювати, заробляти, дітей ростити, – додав хлопець.
Почувши це Оленка чомусь здригнулась і залилася рум’янцем. «Бач чого, діти …, – подумалося батькові – у самих ще молоко на губах не просохло, тільки вчитися закінчили …»
Повечеряли. Вийшли на подвір’я. Василь Васильович вдивляючись у далечінь, задумливо промовив: – Ось що, молодь, рано ще вам одружитися, ні кола, ні двора, ні гусячого пера…
– Але тату! – вигукнула було Оленка.
– Цить, мене дослухай спершу, жити вам ніде – тут і обговорювати не будемо, вчитися – недовчилися, про дітей взагалі рано завели розмову. – Так що висновок сам напрошується – рано ще. Бач чого придумали – весілля їм подавай! І чоловік зайшов в будинок, двері грюкнули, дівчина дуже розстроїлася.
– Говорила я тобі, нічого доброго з цього не вийде.
– Йдемо до мене жити!
– Куди? Іване, батько має рацію.
– Тоді я зароблю, вивчуся. Приїду, зіграємо весілля, заживемо, як люди, батько твій благословить, а мати моя жінка хороша – аби любили один одного, так і сказала. Ну, йдеш до мене?
Двері розчинилися знову, батько вийшов на ганок і строго подивився на дочку.
– Іди до хати, Олено, розмови ці ваші до добра не доведуть!
***
Скільки б не попереджав Василь, як би за дочкою не дивився, та все бігала на побачення. Тим часом живіт у неї ставав все більш помітним з кожним місяцем. Нікому не розповіла, все випадку чекала, батьківського благословення…
– Ну і батько у тебе, Оленко! Таких упертих ніколи ще не знав…
– Добра він нам, Іванку, бажає, боїться видно, у самого ж не склалося, – сумно промовила дівчина.
– А що сталося то? Ти ж навіть не розповідала ніколи.
– І нема чого. Пліткувати тільки будуть, коли люди дізнаються. Не склалося у нього, доля видно така. Мене тому і береже, аби за кого віддавати не хоче.
– Так що я хіба аби хто? – надувся хлопець.
– Прости, не хотіла тебе образити. Тільки пізно було, Іван попрямував через поле додому. Жито стояло високе, густе, руде волосся хлопця розвивалося на вітрі, йшов, не озираючись, рішуче, а в вухах стояли всі останні її слова: «Не можу я піти з тобою, батька кинути, можна ж і так поки, без весілля, адже правда, Іване…»
***
Після того, як зібрали урожай, хлопець зібрав всі свої заощадження і поїхав. Мати його тремтячими руками передала їй записку: «Чекай мене, Оленко! У місто поїхав, мені краще тебе нареченою залишити, ніж дружиною, повернуся, відучившись, тоді і одружимося. Все буде так, як батько твій сказав».
– Чекаю дитину я, тітонько, п’ятий місяць. Не знає ніхто…
Незабаром у Олени народилася дівчинка з вогненно-рудим волоссям, не залишивши ні у кого навіть дещиці сумніву у тому, хто ж її батько.
Вістей від хлопця тим часом все не було, рік летів за роком, нарешті, коли Олені виповнилося п’ять років, прийшов лист. Писав, що відучився, поїхав до приморського містечка. Там і зустрів свою долю, просив материнського благословення, а у Олени вибачення за все, мовляв дітьми ще були, добре, що помилки непоправної на скоїли, інакше доля б пройшла його стороною…
Кого звинувачувати: батька, долю, Олена не знала, та тільки досі одна, все картає себе за те, що вчасно не відкрилася, хто знає, як склалося б її життя.
Фото ілюстративне – madeira-wedding.