Привезла якось в суботу Настя Ярослава до себе додому, але поїхав хлопець від них без “будьте здорові”, бо Макар як дізнався, що у того за душею нічого немає, то так прямо йому у вічі і сказав, що ніколи свою єдину доньку за бідного не віддасть. – Батьку, а що Ви серйозно вважаєте, що в житті найголовніше це гроші? – сумно запитав Ярослав. – Тоді мені Вас шкода. Я Вашу доньку щиро люблю, а Ви хочете своїми руками зруйнувати її життя. Щастя за гроші не купиш

Настя була єдиною донечкою у своїх батьків, то ж чи варто говорити, що вони готові були їй небо прихилити. Макар з Марією були заможними людьми, найбагатшими не лише в селі, а й в цілому районі рівних їм по статках не було.

Макар Степанович все життя працював на керівних посадах, і був чоловіком доволі суворим, як приймав рішення, то вони вже обговоренню не підлягали.

Донечка росла не лише красунею, але й неабиякою розумницею. Батько відразу визначив, що Настя піде вчитися в медичний інститут. Гроші і знайомства, які були потрібні на той час, у нього були.

Одного разу приїхала Настя додому, і повідомила батькам, що вона закохалася, і що наречений, Славко, вже навіть їй пропозицію зробив.

– А це ще хто такий? – суворо підняв брову батько. – Ти, донечко, спочатку його до нас приведи, я добре роздивлюся, розпитаю, а тоді і вирішимо, чи достойний твій Славко в нашу сім’ю потрапити?

Слова батька Настю неабияк засмутили, бо знала вона, що батькові Ярослав не сподобається через те, що він бідний. Він сирота, нікого не має. Але зате який він хороший і розумний, він в медичний поступив своїми силами, що на той час практично було неможливим.

Настя спочатку мамі все розповіла, а та лише обійняла доньку, бо знала характер свого чоловіка, і розуміла, що не дасть Макар свого благословення. До того ж, батько вже давно приглянув для себе “гідного” зятя, чекав лише слушної нагоди, щоб Насті про все розповісти.

Привезла якось в суботу Настя Ярослава до себе додому, але поїхав хлопець від них без “будьте здорові”, бо Макар як дізнався, що у того за душею нічого немає, то так прямо йому у вічі і сказав, що ніколи свою єдину доньку за бідного не віддасть.

– Батьку, а що Ви серйозно вважаєте, що в житті найголовніше це гроші? – сумно запитав Ярослав. – Тоді мені Вас шкода. Я Вашу доньку щиро люблю, а Ви хочете своїми руками зруйнувати її життя. Щастя за гроші не купиш.

– Молодий ти ще, синку, тому нічого і не розумієш, – дружньо поплескав по плечу хлопця Макар. – Звичайно, що головне – це гроші. В злиднях будь-яка навіть найбільша любов зникає. От що ти можеш дати Насті? Правильно, нічого. Тому, йди з Богом, доньку свою я за тебе не віддам.

Весілля було, величезне, на 400 осіб. Видав таки Макар свою Настю заміж за того нареченого, якого їй сам підшукав, і був впевнений, що все зробив правильно. А те, що Настя на своєму власному весіллі омивається сльозами – не біда, вона йому ще колись подякує за те, що врятував її від злиденного життя з Ярославом.

Та, на жаль, в житті нічого не можна спрогнозувати наперед, бо як кажуть: “Людина мислить, а Бог креслить”.

Настав такий час в державі, що гроші в один момент знецінилися, і все, що було складено на книжках в банку у Макара – просто пропало, перетворилося в мізер.

З керівної посади його також “попросили”, тому все, що у них залишилося – це їхній будинок.

Настя жила з чоловіком окремо, і хоч у них був спільний син, але життя не клеїлося. Не могла вона полюбити свого чоловіка, не любий він був їй, якщо не сказати, осоружний.

Настя себе в роботі знайшла, вона стала лікарем, працювала в районній лікарні і мала повагу як серед колег, так і серед своїх пацієнтів. Частенько на роботі, спеціально, подовше залишалася, щоб не йти додому.

А потім вирішила Настя розлучитися з своїм чоловіком, адже їхній син студентом став, з дому поїхав в столицю вчитися, а

Бачив старий Макар, що нещаслива його дитина в шлюбі, і вже не раз пошкодував про те, що так вчинив, тому і слова не сказав, коли Настя пішла від чоловіка.

А що любов таки головне зрозумів, коли його Марія у засвіти пішла, а він один на цьому світі залишився, та ще й хворіти став.

Не раз він згадував слова молодого хлопчини Славка, який так по-юнацьки переконував його, що не можна в житті все грошима вимірювати. Якби ж то все наперед знати…

Макар навіть думав розшукати Ярослава, але 25 років минуло, скільки часу спливло, і хто зна, де він зараз і що з ним. Але у долі був свій план, вона таки організувала ще раз зустріч старому Макару з Ярославом.

Макар в лікарню потрапив, і сталося так, що допомогти йому міг лише один спеціаліст, якого спеціально викликали з області. Коли Макар побачив, що той відомий лікар, про якого знає вся округа, і який приїхав рятувати йому життя – це Славко, зрозумів тоді нарешті, що в цьому житті все відбувається не просто так.

Коли Настя зайшла в палату до батька, то оніміла – Ярослав стояв і дивився на неї так само закохано, як 25 років тому. Він навіть не одружився, бо не зміг забути кохану.

Старий Макар плакав, тільки тут, на лікарняному ліжку до нього нарешті дійшли слова, які Ярослав сказав йому багато років тому – “щастя за гроші не купиш”.

Олеся Біла.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page