У мене є двоє дітей: син і донька, обоє уже дорослі, мають власні сім’ї. Живуть окремо: син в моєму місті, а донька в Канаді.
Останні 4 роки я живу сама в своїй двокімнатній квартирі, відколи чоловіка не стало. З січня цього року я лежу в лікарні, бо щось здоров’я дуже погіршилося.
З сином у мене ніколи не були гарні стосунки, він з невісткою завжди тримався осторонь, але треба віддати йому належне – в лікарню до мене приходив, хвилювався, до лікарів підходив, питав, що треба. Невістка бульйон варила і печені яблука приносила.
Син завжди наче ревнував мене до доньки, казав, що ми з чоловіком лише Ілоні допомагаємо, а йому нічого. В принципі, якось так воно і було. Ми за доньку більше дбали, бо сподівалися, що прихилимо біля неї голову на старість.
А вона чотири роки тому в Канаду чкурнула, разом з чоловіком і дітьми, і попередила, що поки повертатися не збирається, бо хоче, щоб у її дітей було краще майбутнє.
То ж виходить так, що про своїх дітей дочка дбає, а про батьків забула.
Вона за стільки місяців що я нездужала, всього кілька разів мені зателефонувала. Я думала, що вона хоч грошима допоможе, але Ілона сказала, що у них самих зараз фінансові труднощі, тому вона нічим допомогти не може.
Прийшла я з стаціонару додому, покликала сина до себе і сказала, що зроблю на нього дарчу на квартиру, якщо він погодиться в старості мене доглядати.
Син з невісткою наче погодилися, у них двоє дітей, квартира зайвою точно не буде. Та й живуть вони недалеко, на сусідній вулиці, тому зможуть часто до мене заходити.
Наче все добре, але коли я про це сказала доньці, Ілона дуже розгнівалася на мене. Вона вважає, що це нечесно, і що спадщину треба ділити в однакових частинах.
Моя ж думка така – хто додивиться батьків в старості, тому і квартира.
А яка ваша думка? Як правильно ділити спадщину між дітьми?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.