Я не зовсім розумію, чи то світ перевернувся, чи то я відстала від життя? Була на Різдво у невістки з сином в гостях, то так засмутилася, що досі відійти не можу.
Павло у мене єдиний син, і моя єдина надія. Я його сама ростила, бо овдовіла в 37 років. І відтоді, як чоловіка не стало, я все на собі тягнула.
Про те, щоб ще раз вийти заміж, і мови не могло бути, я про таке навіть не думала, хоча пропозиції були.
Тепер я про це навіть трохи шкодую, бо відчуваю, що сину я не потрібна, а самій в старості дуже важко. Хоча, яка там старість, мені ж лише 63 роки, але я вже втратила надію, що зможу щось змінити в своєму житті в кращу сторону.
Я вже пенсіонерка, і вийшло так, що я отримую мінімальну пенсію. Якби не город, і невелика господарка, яку я тримаю, то навіть не знаю, як би я прожила. Зараз в магазин підеш – нічого не купив, а 300-500 гривень на касі залишив. А комунальні послуги які дорогі зараз.
Одним словом, не легко мені тепер. Я сподівалася, що син побачить мої потреби, і стане мені допомагати, але він робить вигляд, що нічого не бачить. А я сама просити не вмію, навпаки, завжди стараюся ще їм з села щось передати.
Павло одружився пізно, в 32 роки, але дуже вигідно. Невістка моя, Ольга, єдина дитина у своїх батьків, а сваха моя вже років 20 на заробітках в Іспанії. Вона і собі будинок величезний збудувала, і дітям нашим великий окремий дім звела.
Звичайно, за таку щедрість, і бігають коло неї наші діти, як коло писаної торби, а на мене увагу не звертають, бо що я можу дати, крім яєць чи картоплі?
А мені прикро, бо хіба за таке люблять батьків? За гроші? Цього я аж ніяк не можу зрозуміти.
Але, певно таки, за гроші, бо прийшла я до них в гості на Різдво, сваха якраз теж додому у відпустку приїхала. Стали нам наші внуки колядувати. Я дала їм по 100 гривень, а сваха по 100 євро.
Онуки в мою сторону навіть не дивилися, а від іншої, “іспанської” бабусі, діти не відходили. А вона тішилася, і весь час розповідала, скільки вона заробила, і скільки кому дала.
Ще й мене стала картати, чого я вдома сиджу і нікуди не їду, мовляв, там є заробітчанки, яким вже за 70, і нічого.
Я додому повернулася дуже засмученою. Що ж це виходить, що без грошей я нікому не потрібна? Чи як?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
