fbpx

Прийшла я до сина з невісткою в гості на Різдво, сваха якраз теж додому у відпустку приїхала. Стали нам наші внуки колядувати. Я дала їм по 100 гривень, а сваха по 100 євро.  Онуки в мою сторону навіть не дивилися, а від іншої, “іспанської” бабусі, діти не відходили. А вона тішилася, і весь час розповідала, скільки вона заробила, і скільки кому дала. Ще й мене стала картати, чого я вдома сиджу і нікуди не їду, мовляв, там є заробітчанки, яким вже за 70, і нічого. Я додому повернулася дуже засмученою. Що ж це виходить, що без грошей я нікому не потрібна

Я не зовсім розумію, чи то світ перевернувся, чи то я відстала від життя? Була на Різдво у невістки з сином в гостях, то так засмутилася, що досі відійти не можу.

Павло у мене єдиний син, і моя єдина надія. Я його сама ростила, бо овдовіла в 37 років. І відтоді, як чоловіка не стало, я все на собі тягнула.

Про те, щоб ще раз вийти заміж, і мови не могло бути, я про таке навіть не думала, хоча пропозиції були.

Тепер я про це навіть трохи шкодую, бо відчуваю, що сину я не потрібна, а самій в старості дуже важко. Хоча, яка там старість, мені ж лише 63 роки, але я вже втратила надію, що зможу щось змінити в своєму житті в кращу сторону.

Я вже пенсіонерка, і вийшло так, що я отримую мінімальну пенсію. Якби не город, і невелика господарка, яку я тримаю, то навіть не знаю, як би я прожила. Зараз в магазин підеш – нічого не купив, а 300-500 гривень на касі залишив. А комунальні послуги які дорогі зараз.

Одним словом, не легко мені тепер. Я сподівалася, що син побачить мої потреби, і стане мені допомагати, але він робить вигляд, що нічого не бачить. А я сама просити не вмію, навпаки, завжди стараюся ще їм з села щось передати.

Павло одружився пізно, в 32 роки, але дуже вигідно. Невістка моя, Ольга, єдина дитина у своїх батьків, а сваха моя вже років 20 на заробітках в Іспанії. Вона і собі будинок величезний збудувала, і дітям нашим великий окремий дім звела.

Звичайно, за таку щедрість, і бігають коло неї наші діти, як коло писаної торби, а на мене увагу не звертають, бо що я можу дати, крім яєць чи картоплі?

А мені прикро, бо хіба за таке люблять батьків? За гроші? Цього я аж ніяк не можу зрозуміти.

Але, певно таки, за гроші, бо прийшла я до них в гості на Різдво, сваха якраз теж додому у відпустку приїхала. Стали нам наші внуки колядувати. Я дала їм по 100 гривень, а сваха по 100 євро.

Онуки в мою сторону навіть не дивилися, а від іншої, “іспанської” бабусі, діти не відходили. А вона тішилася, і весь час розповідала, скільки вона заробила, і скільки кому дала.

Ще й мене стала картати, чого я вдома сиджу і нікуди не їду, мовляв, там є заробітчанки, яким вже за 70, і нічого.

Я додому повернулася дуже засмученою. Що ж це виходить, що без грошей я нікому не потрібна? Чи як?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page