Мені 34 роки, у мене є бабуся, якій 79 років. Я часто ходжу до неї, допомагаю їй, купую необхідні речі та продукти.
У нас з чоловіком квартирне питання не закрите, тому я сподівалася, що свою квартиру бабуся згодом перепише на мене.
Я довго не наважувалася почати з нею цю розмову, адже питання дуже делікатне, але в минулу суботу я зачепила цю тему, і тепер вже про це шкодую.
Прийшла я до бабусі робити генеральне прибирання, з собою принесла дві сумки продуктів, взялася до роботи. А коли все було зроблено, я запитала бабусю, чи не хоче вона ще зараз якось квартиру свою на мене оформити?
Їй добре відомо, яка у нас зараз ситуація, ми з чоловіком не можемо собі дозволити купити житло, і батьки нам не поможуть.
Мої батьки взяли братові в кредит однокімнатну квартиру, і тепер щомісяця сплачують величезні суми, так що мені допомагати у них просто немає змоги.
Ми з чоловіком і шестирічним сином живемо в орендованій квартирі.
Після декрету я звільнилася з колись улюбленої роботи і працевлаштувалася в інше місце. Працюю тепер поруч з домом, отримую набагато менше, ніж раніше, але зате за дитиною в садок встигаю сама.
І до бабусі можу щодня заходити. Свою бабусю я дуже люблю, я практично виросла у неї. Мама з татом народили молодшого брата, а мене відправляли до маминої мами.
Бабуся і з садка мене забирала, і зі школи чекала з обідом, і на вихідні в гості запрошувала, і на всі канікули. З бабусею в дитинстві читали, розмовляли, гуляли в парку, ходили в кіно і їли морозиво.
То ж тепер я з такою ж любов’ю і турботою допомагаю їй.
Квартиру ми з чоловіком спеціально зняли поруч з бабусею, щоб далеко не їздити. Я супроводжую бабусю, коли вона ходить по лікарях, купую продукти, допомагаю з прибиранням і взагалі, всіляко дбаю.
Батьки їй не телефонують їй тижнями – так і кажуть, а навіщо, ти ж дзвониш! Їм ніколи, вони повністю у турботах про брата, а він же не маленький – 28 років. Дбати про когось ще вони просто не мають часу.
З батьками і братом, якщо чесно, у мене стосунки натягнуті. Брат – єдина людина, про кого вони дбають. Що б він не зробив, це все добре і правильно. А я все життя була – ну, так.
Звичайно, про свою бабусю я дбаю не через квартиру, а тому, що люблю її.
Але житло нам потрібне, і я сподівалася, що вона з розумінням поставиться до моєї пропозиції.
Але бабуся мене здивувала, вона строго відповіла, що її єдиною спадкоємицею є її дочка, тобто, моя мама, і вона не збирається обходити її у питанні спадщини.
Потім ми заговорили про інше, але осад у мене залишився нехороший.
Я впевнена, що якщо квартира бабусі дістанеться матері, про мене там в житті ніхто не згадає! А ще прикро, що бабуся тепер подумає, що я доглядаю за нею через квартиру!
Краще б я взагалі не починала цю розмову, бо тепер просто не знаю, що робити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.