Я переконана, що якби мама не втручалася в моє життя, то у мене могло б скластися все набагато краще.
Це з її волі з заміжжям я поспішила, тому у мене нічого не вийшло.
Мені було 20 років, я була студенткою, вчилася в інституті.
Моя мама дуже боялася, що мене по розподілу після інституту відправлять в інший кінець країни, тому вона з першого курсу мого навчання наполягала, щоб я виходила заміж.
Коли я познайомила Олега, хлопця з яким я зустрічалася всього місяць, з своїми батьками, моя мама відразу почала говорити, щоб ми не тягли з весіллям, і подавали заяву в РАЦС.
І хоч я заміж не дуже хотіла, бо мала намір закінчити спочатку інститут, але моя мама наполягла на одруженні і ми її послухали.
На 5 курсі я народила донечку.
Жили ми з чоловіком і дитиною в квартирі моїх батьків, де було три кімнати, але мама відразу сказала, що допомагати нам не збирається.
До внучки вона навіть не підходила, тому я заледве на трійки здала державні іспити.
Поки я була в декреті, нашу сім’ю забезпечував тільки чоловік.
Спочатку все було добре, але потім Олег став затримуватися на роботі, і навіть інколи не ночував вдома.
А далі я дізналася, що у мого чоловіка є інша.
У ситуацію знов втрутилася мама, яка наполягла на тому, що треба пробачити і зберегти сім’ю.
Я так і зробила, але це нічого не дало, бо ми прожили разом ще два роки і розлучилися.
Відтоді для своєї мами я була невдячною дочкою, і все, що б я не робила, піддавалося критиці з її сторони.
В 25 років я вже була розлученою. Моя мама це просто не могла пережити.
Зараз мені 57 років, і я досі одна, заміж більше не виходила, вирішила, що з мене достатньо.
Почала багато працювати, зробила кар’єру, виростила доньку, купила квартиру.
А в очах мами я не досягла нічого.
Мамі 77 років і вона часто до нас приходить.
Тепер вона занепокоєна внучкою. Моїй доньці 35 років, вона успішна, має гарну роботу, але досі не вийшла заміж.
Я дочку не жену під вінець, прийде час, вона знайде свою людину і захоче створити сім’ю, а просто так, як я колись, не треба.
Мама ж ходить кругами і картає її, що роки йдуть, а вона нічого собі не думає.
Прийшла мама до нас в неділю, і знову взялася за своє – почала нас картати, що ми не вміємо правильно жити.
Я не витримала, сказала мамі, що досить втручатися в наше життя, вона мені зіпсувала долю, а дочці зіпсувати я не дозволю.
Все закінчилося тим, що мама перестала з нами спілкуватися.
А за що? За те, що я сказала їй правду, що через неї була весь цей час нещасливою?
Хто з нас правий? І що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
