Напевно, на цьому наші стосунки з донькою остаточно зіпсуються, але, вже як буде! Звичайно, я б цього не хотіла, та знаючи свою Світлану, розумію, що вона не захоче більше зі мною спілкуватися.
Прийшла в неділю вона до мене, начебто – просто так, а потім і каже:
– Мамо, гроші – це ж папірці, ну навіщо тобі стільки? А нам з Остапом якраз зараз дуже треба! Ну, якщо не хочеш давати просто так, то тоді позич, а ми, як будем мати – віддамо!
Я на цих словах аж розсміялася:
– Нагадай мені, Світлано, коли ви мені щось віддавали?
Дочка спробувала викрутитися, але у неї нічого не вийшло, бо ні для кого не секрет, що поки я була в Італії, вони з зятем мене як банкомат використовували.
Я давала їм свої зароблені євро, аж поки не стався один прикрий випадок. Після цього я стала заробляти лише для себе.
Тоді донька на мене образилася дуже сильно, певний час зі мною не спілкувалася навіть. Та потім щось собі там обдумала, і першою мені зателефонувала, щоб помиритися.
А справа була ось в чому. Я коли їхала в Італію, то залишила свою 18-річну доньку з своєю 62-річною мамою.
На той час вони чудово справлялися, і прекрасно ладнали між собою. Я висилала їм гроші, щоб вони наш будинок до ладу привели.
Справи пішли швидше, коли Світлана заміж вийшла і привела зятя додому.
Так, спільними зусиллями, і за мої гроші, ми звели двоповерховий будинок.
Ще через кілька років я придбала двокімнатну квартиру.
І тут, якраз, захворіла моя мама. Вона практично злягла, і за нею був потрібний цілодобовий нагляд.
Мені було прикро, що так сталося, а тут ще й моя Світлана заявила, щоб я приїжджала і сама дивилася за своєю мамою. Уявляєте? Я ж думала, що після всього, що я для неї зробила, це само собою розуміється, що вона має бабусю доглядати.
Але ні! Тому я взяла відпустку в Італії і була змушена приїхати додому.
Через два місяці, на жаль, мами не стало. Я похоронила її, як годиться, і стала збиратися назад в Італію.
І тут донька заявила, щоб я їй ключі від квартири дала, вони з чоловіком і дітьми будуть потроху переселятися.
Та я була на неї настільки ображена, що сказала, що квартиру я для себе купила, і нехай вона про неї навіть не мріє.
Тоді між нами пробігла перша кішка. Та донька швидко зрозуміла, що якщо вона зі мною не буде спілкуватися, то більше втратить, тому прибігла перша миритися.
Я і справді після того ще висилала їм гроші, бо Світлана ніде не працює, а зять так собі – теж постійної роботи не має. А у них двоє діток, мені внуків шкода було, тому і висилала гроші.
Рік тому я додому приїхала, вирішила, що 20 років заробітків – то вже досить!
Приїхала не з пустими руками, я останні 4 роки все зароблене на купку складала, щоб мати за що жити, коли повернуся.
Поселилася я в свою нову квартиру, і обживаюся потихенько.
Але мої гроші спокою доньці не дають. Вона постійно шукає причини, на що їй потрібно терміново кошти, аби лише я відкрила для неї свій сховок.
Тепер вона придумала, що хоче дітей на озера на відпочинок звозити, каже, дітям це дуже потрібно, а у них з чоловіком грошей нема.
Я нічого не дала їй. Кажу:
– А якщо я всі свої збереження вам віддам, хто мене в старості утримуватиме? Ви? Та ви б себе з дітьми прогодували! Вибач, доню, але ті кілька тисяч, що в мене є, мені самій потрібні, щоб я у вас потім нічого не просила.
Світлана розізлилася:
– Ви не мені, Ви внукам своїм на оздоровлення пошкодували тих папірців, які у Вас просто в шафі лежать!
І пішла. А мені після цього так не по собі стало.
Невже і справді я щось роблю не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
