fbpx
Життєві історії
Прийшла до нас мама чоловіка, каже, поглянь у вікно. Дивлюся, а там новеньке авто

Мама мого чоловіка ніколи не приховувала те, що розраховує на допомогу сина, але те, що вона захоче автомобіль, я навіть припустити не могла. Авто купила вона, але кредит за цю саму машину тепер платить мій чоловік. Через це у нашій сім’ї не вистачає грошей і я маю вийти з декрету, а дитину залишити на свекруху.

Квартира у нас була, мені її бабуся подарувала ще до весілля. Ми там зробили ремонт, облаштували дитячу. Купили все необхідне для малюка.

Коли народився малюк, чоловікові зменшили зарплату. Свекруха до нас у гості ходила регулярно. Онука відвідати, попити чай, за життя поговорити. Постійно голосила, як за нас переживає, як би вона хотіла допомогти, та нічим. А потім за кілька місяців купила собі машину в кредит.

Про те, що свекруха хоче машину, я знала. Не те щоб це була її рожева мрія, але автомобіль у розмовах згадувався досить часто. Вона міркувала про те, як це зручно, особливо коли треба з’їздити на дачу чи взимку їхати в супермаркет.

Момент, коли мама чоловіка відучилася на права, я не вловила. Та мені й не до пильного стеження за мамою чоловіка було. В мене дитина на руках. Я про наявність у неї прав дізналася, коли вона вже машину купила.

Прийшла до нас свекруха, світиться від щастя. Каже, поглянь у вікно. Дивлюся, а там новеньке авто.

Я визирнула, подивилася, привітала маму чоловіка із покупкою. І собі ще подумала, що вона нам так співчувала, скаржилася, що їй нічим нам допомогти, а тут така дорога покупка. Нехай вона не нова, але все одно, не дешева. Вголос я цього говорити не стала. Прийняла як факт, але в пам’яті, звичайно, відклала.

Минуло кілька місяців, чоловік уже працював на повну силу, але грошей нам не вистачало. Причина проста – чоловік оплачував автокредит своєї мами. Раз вона попросила допомогти, другий, а потім це стало традицією. Мене само собою не влаштовувала ця ситуація. Я собі зайвий раз джинси не можу купити, продукти акції шукаю, а свекруха на машині розсікає, яку мій чоловік оплачує.

– Мама завжди хотіла машину, але тягла мене сама, не могла собі дозволити. Тепер купила. Я маю їй допомогти, це ж мама, – пояснював чоловік, але для мене це не пояснення.

Ми живемо в моїй квартирі, я машини не маю (хоча зараз з дитиною вона б мені знадобилася), а чоловік мамі кредит сплачує. І навіть це б нічого, якби через кілька місяців чоловік мені не заявив, що мені треба виходити з декрету на роботу, бо його зарплати нам просто не вистачає.

– А дитина з ким залишиться? – питаю.

А він мені каже, мовляв, з дитиною мама погодилася сидіти.

Краще б свекруха сама на роботу пішла, а не чекала, що ми будемо оплачувати її примхи. Виходить, я повинна залишити дитину, щоб заробляти на машину свекрусі. А я так мріяла, що буду бачити перші кроки свого малюка, чути перші слова. А що я отримаю, коли ввечері втомлена повернуся додому?

На роботу я таки вийшла, іншого виходу в мене просто не було. Свекруха сидить із онуком, не забуваючи ввечері мені вказувати на те, що вдома у мене брудновато, та й готую я якось не дуже. Начебто я маю на цей час! До себе вона онука не забирає, пояснює, що в неї для дитини нічого немає. Але мені здається, це зайва привід сунути носа по чужих шафах.

Чекаю-не дочекаюсь, коли син піде в садок і мама чоловіка перестане постійно стирчати в мене вдома. На чоловіка я досі ображена. Він мав хоча б порадитися зі мною перед тим, як прийняти таке рішення.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page