Прийшла до мене вчора моя сестра і стала мене картати, що я гроші не бережу, розкидаюся ними наліво і направо.
Їй хтось з цікавих жіночок розповів, що я в магазині була, і дві торби однакових продуктів купила. То вона відразу і прибігла, щоб з’ясувати, чи, бува, я знову не ходила до своєї свекрухи.
– Ти згадай, як вона тобі життя зіпсувала. А ти тепер її утримуєш, гроші свої витрачаєш! А вони тобі самій ще пригодяться, ти до молодості теж не йдеш! – стала повчати мене сестра.
– Витрачаю, бо маю таку можливість, – кажу. – А те, що було, то я вже давно і забула.
Сестра моя ніяк заспокоїтися не могла, вона намагалася мені пояснити, що я не зобов’язана доглядати свою колишню свекруху, адже саме ця жінка в свій час принесла мені немало горя.
Я вийшла заміж в 20 років за хлопця з нашого села. Але його мама мене відразу не злюбила, просто так, без причини, і всіляко намагалася мене очорнити і перед чоловіком, і перед людьми.
Я нічого поганого їй не зробила, просто характер такий у людини – псувати життя іншим людям.
Але ми з чоловіком жили у мене, і це трохи зменшувало вплив його мами на нас.
Найбільше мені діставалося від свекрухи за те, що у нас з чоловіком не було дітей. Ми дуже хотіли, але у нас нічого не виходило. Безкінечні візити до лікарів теж нічого не дали.
Після важкої і виснажливої роботи, яка не призвела до бажаного результату, ми змирилися, і стали жити собі двоє, одне для одного. Наше з чоловіком щастя ніщо не могло затьмарити, хіба що свекруха, від якої мені доводилося вислуховувати багато неприємних речей.
У віці 42 роки мого чоловіка не стало (мені на той час було всього 40). І я мала вирішити, що робити далі.
В селі залишатися мені чомусь не хотілося, тут все нагадувало про чоловіка.
І тоді я прийняла рішення їхати за кордон, на заробітки в Італію.
Особисто мені грошей не було треба, у мене було все, що потрібно для життя. Але я захотіла обстановку змінити, та й подумала, що таким чином зможу сестрі допомогти, у якої троє дітей.
В Італії я була 15 років. Весь цей час я фінансово підтримувала сестру і її сім’ю. Собі я лише будинок до порядку привела.
І останній час я вже гроші складала, щоб не з пустими руками додому приїхати, бо вирішила, що з мене вже досить тих заробітків.
Приїхала я ще три місяці тому, з собою суму доволі кругленьку привезла. Сестру і племінників не обділила, дала стільки, скільки вони просили.
Також, неочікувано для себе, стала я свекрусі своїй допомагати. Їй 81 рік, вона далі подвір’я свого не виходить. Пенсія маленька, а господарку тримати, чи город обробляти, вона вже не може.
Я йду в магазин, що собі купую, то і їй зразу теж беру. Поки маю можливість допомогти, допомагаю.
Зла на неї я не тримаю. Та й я не впевнена, чи вона все пам’ятає. Зараз свекруха зовсім інша – сидить весь день на лавці під хатою, посміхається, якісь чудернацькі історії з свого життя розповідає.
Ну як не допомогти літній людині? До того ж, я пам’ятаю, що саме вона народила для мене найкращого в світі чоловіка.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
