Коли ми з чоловіком одружувалися, у нас не було практично нічого. Ми все починали з нуля. З часом стали на ноги, доньку виростили. І ось тепер Ірина вирішила виходити заміж. Ми вже почали до весілля готуватися, але в останній момент все відмінилося. Виявилося, що деякі сім’ї досі вважають, що за нареченою має йти багате придане.
Приданого, як такого, ми доньці не приготували, бо думали, що в наш час це не актуально. Ми з чоловіком завжди намагалися дати їй найкраще, чи то одяг, чи дозвілля, чи освіту. Надмірно в її життя не втручалися, давали поради, але надавали їй право вирішувати.
Ірина вчилася, працювала, одним словом, заміж не поспішала. Ми її не підганяли, але хотілося, щоб дочка знайшла родину, адже ми з батьком не вічні, а одній в світі важко. Ірина дуже серйозно ставилася до вибору пари, а з нами не знайомила до цього нікого, сказавши, що призведе до нас тільки того, за кого збереться заміж. І ось нещодавно Ірина сказала, що Денис зробив їй пропозицію і вона приведе його до нас додому на перше знайомство.
Денис нам дуже сподобався, хороший хлопець, розумний, ввічливий, вихований. В кінці вечора він сказав, що він хотів би познайомити нас зі своїми батьками, щоб ми з обох сторін змогли обговорити деталі весілля.
На той момент дочка жила з нами. Хоча у нас була квартира, яку ми спеціально придбали на випадок, якщо буде їй потрібно. Ця квартира здавалася квартирантам і про неї ми вирішили поки не говорити.
Ми з чоловіком непогано заробляли, але дочка давно не брала у нас грошей, одягаючись, купуючи все, що необхідно, на свої гроші. Намагалася віддавати за їжу та комунальні платежі, але ми з чоловіком відмовилися.
До прийому сватів ми готувалися дуже ретельно, накрили гарний стіл, підготували свій проект бачення майбутнього наших дітей. І ось настав вечір знайомства з батьками нареченого. Свати за віком приблизно наші з чоловіком ровесники, одягнені зі смаком, доволі приємні люди. Спочатку ми вели загальні бесіди, а потім почали обговорювати майбутнє весілля.
Обговорювали дату, місце і формат проведення, висловлюючи свої ідеї і слухаючи молодих, рахували кількість гостей і приблизний бюджет. Начебто нічого не звичайного, поки мама нареченого не запитала, а що ми даємо за дочкою. Нас це питання поставило у глухий кут, я не відразу зрозуміла його зміст, тому перепитала.
– Яке придане принесе ваше дочка в нову сім’ю? Жити ж вони будуть в квартирі нашого сина, та й в декреті він буде її забезпечувати. Так що ви їй даєте? – ще раз без сум’яття пояснила своє питання майбутня сваха.
Питання мені не сподобалося, але я постаралася не видати емоцій.
– Я думала, що часи, коли за дівчину обов’язково давалося придане, давно минули. Передбачала, що у молодих людей взаємні глибокі почуття і вони хочуть створити сім’ю, – спокійно сказала я.
– Так, почуття – це чудово і дуже цінно. Але, на жаль, одними почуттями ситий не будеш, тому питання приданого принципове.
– На жаль, ніякого приданого за дочку ми не готували, – відповіла я і подивилася на дочку.
Було помітно, що Ірині наша розмова неприємна. Мама нареченого ж насупилася і задумалась. Сам наречений мовчав, але було помітно, що він солідарний з своєю мамою.
– Добре, якщо з приданим така ситуація, то ви можете взяти на себе всі витрати на весілля. Це, звичайно, не рівноцінно, але потім якось надолужите, – після паузи вирішила проблему мама нареченого.
Тут в розмову вступив мій чоловік, який до того лише мовчав. Він сказав, що грошей немає, що і свою частку ми збиралися брати в кредит. Це була неправда, але знали про це тільки ми. Зрозуміло, що про наявність у нас квартири майбутнім сватам ми теж вирішили не говорити.
Закінчився вечір тим, що майбутні свати скасували весілля. Все благородне сімейство піднялося і прослідувало в коридор. Вийти проводити їх зміг тільки чоловік, ми ж з дочкою сиділи і переварювали почуте. Звичайно, дочка якийсь час ходила засмучена, але з часом це минуло. Вона була рада, що доля вберегла її від такого скарбу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
