Коли я 18 років тому виходила заміж за чоловіка, молодшого за себе на 4 роки, абсолютно не бачила в цьому ніякої проблеми. Ми обоє були молоді і різниці у віці не відчувалося. Я вже на той час була розлучена і виховувала шестирічного сина.
Зараз все змінилося, мені 46 років, йому 40 років. Сину від першого шлюбу вже 24 роки, він живе окремо від нас, та й ріс в основному з бабусею, тобто наших відносин не ускладнює. У нас в шлюбі двоє спільних синів – 6 і 12 років.
Приблизно сім років тому у чоловіка з’явилася інша жінка, потім вони розлучилися на кілька років, потім знову почали працювати разом, і їхній зв’язок відновився. Ми з нею не знайомі, але я в принципі, знала про те, що вони близькі. Вчора він сказав мені, що у них буде поповнення – двійня.
Всі учасники нашого тріо фінансово самостійні і забезпечені люди, тобто питання заробітку, на що і де жити, чим годувати дітей не стоїть ні для мене, ні для чоловіка, ні для неї. Чоловік каже, що любить і мене, і її, і наших дітей, і майбутніх. Каже, що почувається винним тільки за те, що обманював, що не сказав одразу про їхній зв’язок. Я йому кажу, що відпускаю його, нехай іде до неї, але з дому він йти не хоче.
Зустрічалася з нею, обговорювали ситуацію. Вона каже, що була заміжньою два рази, обидва невдало і жити з моїм чоловіком, так само як і з іншим чоловіком, не хоче. Її влаштовує варіант недільного тата, який не втручається в її життя і не встановлює свої порядки. Все, що зараз відбувається, її цілком влаштовує, тому вона пропонує залишити все як є. Я розумію її цілі і мотиви, але мене вони якось забули запитати, будуючи всі ці плани.
Чоловік сказав, що якщо поставлю його перед вибором, то він буде змушений піти. Ситуацію, що склалася він називає «складною», але заспокоює мене тим, що безліч сімей потрапляли в таку ж ситуацію і якось з неї вибиралися. Я поступово теж перестала сприймати те, що трапилося, дуже гостро. Я добре подумала і вирішила, що сцен влаштовувати я точно не буду, адже я давно вже не дівчинка і вмію тримати себе в руках.
Наші діти свого тата люблять, так що якщо розлучатися, то варіант «розійтися і забути» не пройде. Через свої почуття позбавляти дітей батька я не хочу. Якщо не розходитися, мені складно буде примиритися з наявністю у чоловіка другої сім’ї. До чоловіка у мене ще залишилися почуття, хоча його зрада дуже мене зачепила. Будувати нові серйозні стосунки у мене немає ні часу, ні бажання. Я належу до типу «домашніх жінок», флірт, зради, чужі чоловіки – це не для мене.
До тієї жінки я не відчуваю ненависті. Вона ніколи не ламала його, не змушувала піти з сім’ї, не випрошувала собі подарунків, не ставила умов типу «я або вона». І взагалі вона досить позитивна людина, просто вибрала своє щастя за рахунок мого. Все це я розумію, але легше від цього не стає. Що робити?
Фото ілюстративне – bobruisk.
