З Мариною ми зналися ще зі школи, рано одружилися. Весілля не робили, просто розписалися, мені тоді було 19, а дружині 18 років. Можна сказати, що діти ще зовсім, але ми сильно один одного любили. Спочатку жили на знімних квартирах, мої батьки нам дуже допомагали.
Через кілька років народили прекрасного сина. Тоді мої батьки допомогли купити власну квартиру, і облаштувати її. Мій тато багато років жив і працював за кордоном, то ж дуже допоміг нам тоді грошима. Ми почали жити, я працював, Марина сиділа в декреті, ми обживалися, ставали на ноги.
Так ми прожили 10 років у щасливому шлюбі. Але потім щось сталося, навіть не знаю як це пояснити. Ми не зрозуміли як, але любов пройшла, жили, можна сказати, тільки заради сина. Не думав, що так буває, але я втратив інтерес до дружини. Саме тоді я по-справжньому закохався в свою колегу по роботі. У дружини, очевидно, теж з’явилися свої нові захоплення.
Спочатку ми все приховували, ховалися один від одного, але обоє все розуміли і здогадувалися. Почалися постійні непорозуміння, ми почали уникати один одного. Але в один прекрасний момент, ми вирішили сісти і спокійно все обговорити. Просто, далі так тривати не могло. Поговорили, і спільно прийшли до висновку, що пора розлучатися, поки ще молоді і зможемо почати все спочатку. Та й син ріс в такій несприятливій атмосфері, теж нічого хорошого.
При розлученні майно ділити не стали, я відразу сказав, що квартиру залишу їй з сином. Тоді я навіть і не думав поступити по-іншому. Вважав, що мій син не буде жити на вулиці, так жінка, яка мені народила і виховала його. Хоч ми і розлучилися, і любов пройшла, але повага залишилася.
Ми з дружиною після розлучення залишилися хорошими друзями. Я постійно приходив до них у гості, спілкувався з сином. Загалом, пішов я тоді від них і став жити на орендованій квартирі. Перший час все було добре, але це дуже не сподобалося моїм батькам, особливо мамі. Вона добре пам’ятала, за чиї гроші була куплена квартира і не збиралася залишати її невістці.
Що, як ти міг, навіщо залишив їй все, адже це вона винна, не вберегла сім’ю, ну і все в такому роді.
Я їй намагався пояснити, що це спільне рішення, і ні хто, ні в чому не винен. Але всі мої пояснення були марними. Незабаром, ще й друзі почали на мене косо дивитися, а за спиною говорили, що, мовляв, мене розвела дружина. Незабаром подібні чутки поповзли по всьому нашому невеликому містечку.
Перший час я намагався всім пояснити, що я не можу залишити свою дитину без житла, але все одно не заспокоїлися. Всім рота не закриєш, люди завжди говорили і будуть говорити. Тому я перестав щось комусь доводити. Я не розумію, якщо ти чоловік, то обов’язково повинен поливати брудом колишню дружину, і виганяти її з твоїм же сином на вулицю. Хіба це чоловік. На мій погляд, чоловік, це той, хто навіть після розлучення зміг залишитися людиною, і продовжив піклуватися про своїх дітей.
Може, звичайно, я не правильно розумію поняття мужності і людяності. Але слухати я все одно нікого не збираюся і від своїх принципів не відмовлюся. Якщо кому щось не подобається, значить, нехай вважають, що квартиру я залишив синові, а не колишній дружині.
А щоб мама заспокоїлася, я вже повернув їм частину грошей, яку вони колись витратили на покупку цієї квартири. Сподіваюся, що найближчим часом мені вдасться повернути їм всю суму. Прикро, що мене не розуміють навіть найрідніші люди – мої батьки. Що ж, це їхнє право. Я все одно вважаю, що зробив все правильно. Чоловік має право піти від дружини, але не має права залишити їх з дитиною без нічого. Це моя думка.
Фото ілюстративне – canstockphoto.