Незадовго до нашого весілля не стало мого свекра, мама чоловіка залишилася одна, тому після одруження нам довелося жити з нею. Чоловікові було на момент одруження 28 років, мені – 23. Хоча до весілля чоловік попереджав мене про поганий характер його мами, з нею ніхто з близьких не міг ужитися, але я наважилася і вирішила спробувати.
Чомусь я була впевнена, що зможу зі свекрухою порозумітися. Але якось мій чоловік серйозно захворів, і я залишилася одна з його мамою на дуже тривалий термін поки він лежав в лікарні не менше пів року. Ось з цього все і почалося, вона прямо в обличчя мені говорила, що позбудеться від мене, що буде наговорювати синові на мене, і він їй віритиме.
З-всіх сил намагалася з нею порозумітися, думала, в різних сім’ях все по-різному, підлаштуватися до неї. Але це було марно, бо свекруха таки стримала своє слово і наговорила чоловікові такого, що я навіть уявити не могла. Сказавши чоловікові, що я більше не можу з нею жити, я повернулася до своїх батьків.
Коли чоловіка виписали з лікарні, він переконав мене переїхати до них, нібито він стоїть на черзі на квартиру, і в найближчий рік отримає свою житлоплощу, але як з’ясувалося, це була неправда, а потім ще з’ясувалося, що його мамі постійно потрібна була моя допомога. Це був початок нашого спільного життя. В результаті прожили з нею 3 роки, кожен день нові сцени з боку його матері.
В такій не зовсім сприятливій обстановці і народилася моя перша донечка. В один із днів ми зібрали речі і переїхали від мами чоловіка, поневірялися по квартирах, але цей час нашого життя був найкращим. Народилася друга дочка, різниця між дітьми 1 рік і 3 міс.
Дівчатка росли спокійними і дружними, через кілька років у нас з’явилося своє житло. Як тільки у нас з’явилася своя квартира, чоловік кожен день, як на роботу, став ходити до матері вечорами, додому приходив пізно, і при поверненні додому починав з претензій до мене, я розуміла, він говорив словами його мами, але все одно виникали неприємні ситуації, які відбувалися в присутності моїх дочок.
Я тоді вже розуміла, що безслідно це не пройде. Так прожили з ним 20 років, і коли не стало його мами, під приводом, що в її будинку потрібно спочатку комусь пожити, чоловік переїхав в її будинок. Мені він сказав, що навряд чи я погоджуся їхати в будинок матері.
Так я залишилася з двома підлітками одна, моїм дівчаткам було 16 і 17 років. З чоловіком не живемо разом уже 13 років, допомоги особливої від нього не було, платив мінімальні аліменти на двох дітей до повноліття. Дочки в школі мене радували, вчилися добре.
Проблеми почалися, коли мої доньки підросли. З молодшою донькою були рівні відносини, а ось зі старшою почалися проблеми, почалися непорозуміння, вона мені говорила, що я нічого не добилася, що моя робота і зарплата жебрацька, я завжди працювала ревізором в Пенсійному комітеті і Соціальному захисті.
Після розлучення я стала шукати іншу роботу, щоб можна було більше заробити, адже підлітків потрібно було на ноги поставити. Завжди вчила своїх дочок бути самостійними, не залежати ні від кого. І вони у мене працювали і навчалися, зовні було все добре, але в стосунках була тріщина.
Вони стали висловлювати, що ось у подружок в повних сім’ях, дітям батьки і квартири купують, і у них все добре, а я бідна. Я, звичайно ж, відстоювала своє, що у мене теж гідна робота, і я не веду непорядний спосіб життя, але мене як ніби ніхто не чув. Так тривало років зо два, потім мої дівчатка стали жити з молодими людьми в цивільному шлюбі, звичайно, мені це не подобалося, але мене вже ніхто слухав, та й дорослі вони вже стали.
Потім у мене теж з’явився чоловік, мої діти його перший час не приймали, але з часом, почали ставитися до нього непогано. Спільно з ним не живемо, але він мені у всьому допомагає, тим більше що я живу в приватному будинку з пічним опаленням.
Минув деякий час, і я влаштовую старшу дочку через свою знайому на роботу, і почалися знову проблеми, знову я стала поганою, бо влаштувала її на погану роботу.
З молодшою донькою такого не відбувається, у нас стали відносинами рівними. Зараз моїм дівчаткам 28 і 29 років, вони обидві живуть в цивільному шлюбі, старша практично перестала до мене приїжджати в гості, говорить, її не влаштовує, в якому районі я живу, періодично вона пропадає, перестає дзвонити, потім знову все більш-менш налагоджується.
На даний момент, старша дочка працює і отримує викую заробітну плату, почала виплачувати квартиру, я за неї дуже раділа. А коли я повідомила, що теж хочу змінити свої житлові умови. Що хочу продати свою квартиру і дачу і придбати нове житло, старша донька сказала, що у мене нічого не вийде, бо я недолуга. А молодша дочка мене підтримала, і просила мене не звертати уваги на висловлювання сестри.
На слова старшої дочки я відповіла, що це моя справа купувати чи не купувати будинок, де мені працювати і з ким жити, це моє життя, а вона проживає своє життя. Я звичайно ж, розумію, чому вона так себе повела, все знову впирається в гроші, але де ж душа, як мені з цим жити. Я так люблю своїх дівчаток, і мені так не вистачає тих відносин, які були раніше.
Не знаю, як налагодити стосунки з моєю донькою, тепер я вже боюся, що і молодша може просто одягла маску, у мене не стало довіри до найближчих мені людей. Я не ангел, я така ж людина зі своїми недоліками, але вважаю, що я не заслуговую такого відношення до себе від власної дочки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
