Збудувати будинок було нашою мрією, і ми з чоловіком йшли до неї довгих десять років. Земля належала його мамі, вона і грошей багато вклала в будинок для сина. В шлюбі у нас народилося двоє дітей. Чоловік весь час був на будові, аби лише швидше закінчити будівництво і переїхати.

Та прожили ми в омріяному будинку разом всього два роки. Я відразу помітила, що чоловік сильно змінився, та думала, що він просто втомлений від постійної роботи. Та насправді у нього вже давно була інша жінка, і коли він говорив мені, що був на будові, насправді цей час він проводив з нею.

А потім ще довго думав, що йому робити, в кінці кінців сам мені про все зізнався, сказав, що йде до неї, а будинок залишає мені до повноліття наших дітей, а далі побачим. Ми навіть не розлучилися офіційно, бо йому це спочатку було не важливо, а в мене не було на це часу.

Аліменти на дітей платити чоловік відмовився, сказав, що вистачить того, що він віддав мені будинок. Свекруха синочка підтримала, замість того, щоб до розуму повернути. А потім ще прибігла до мене і стала казати, що я маю на розлучення подавати, бо у тій сім’ї у її сина дитина скоро народиться, треба щоб все було офіційно.

Після розлучення ми з чоловіком не бачилися вісім років, до нас з дітьми він не приходив, нашими справами не цікавився. Діти підходили до повноліття, і я почала хвилюватися, що ж буде зі мною, адже будинок був оформлений на свекрусі, і чоловік обіцяв мене виселити після того, як наші діти виростуть, то ж я з острахом чекала цього часу.

Та доля розпорядилася в нашому випадку по-своєму, такого повороту точно ніхто не чекав. Якось прибігла свекруха і сказала, що мій чоловік в стаціонарі, його теперішній дружині він став не потрібний і вона відмовилася від нього, тому я маю забрати його додому і тоді вона дозволить мені і далі жити в їхньому будинку.

Я не знаю, що мені робити, яке рішення в моїй ситуації буде правильним? Мені складно зважитися і прийняти хоч якесь рішення.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.