fbpx
Життєві історії
Прожили дві родини по сусідству багато років, зовсім не спілкуючись між собою, вже й діти їхні виросли. Лише огорожа між їхніми дворами з часом стала ще вищою

У родині Миколи двоє дітей – хлопчик і дівчинка, і дружина Валентина, яка була дуже красивою.

Був у них сусід Іван, який нещодавно переїхав до них в село з родиною – дружиною і сином. Люба його не сказати, що красою блищала, після народження дочки трохи набрала у вазі і пішла з головою в материнство.

Чоловік Валентини – Микола простий чоловік, роботяга, нічого їм з неба даром не падало, шматок хліба доводилося важко заробляти. Основна робота його в котельні не могла забезпечити сім’ю, ось і працював він з ранку до вечора, де паркан комусь з односельців поставить, де допоможе з будівництвом будинку, знали місцеві золоті руки у Миколи, цінували і поважали його в селі.

Частенько пропонував він підробіток і сусідові, але той не особливо любив важку працю, але як то кажуть в цьому житті кожен крутиться, як може.

Сім’ї ці начебто і починали дружити, Валентина з Любою частенько перемовлялися через паркан, де що одна в одної позичити, де з діточками посидіти, справа то сусідська. Чоловіки теж знайшли спільну мову, хоч і різні були як небо і земля.

– І де він її знайшов? Ось вже пощастило так пощастило, – не раз думав собі Іван, дивлячись на Валентину. А потім повертається до дружини, неквапливої ​​Люби, та вже клопочеться біля плити, помішуючи борщ дивиться він на неї, а в душі вже трепету немає, і прожили вони всього сім років, що ж далі то буде!

От і став Микола частенько заходити до Валентина, коли її чоловіка вдома не було. І не відомо, скільки б це тривало, якби не один випадок.

У той день була у Люби з Іваном дата – вісім років спільного життя. Зранку Люба вже в магазин збігала, продукти закупила, в холодильнику стояли салати і закуски. У шафі чекала її гарна шовкова сукня, спеціально зшита для цієї нагоди.

Здалеку ще, підходячи до будинку, побачила вона свого чоловіка, що заходив в хату до сусідки. Ні, мабуть їй просто здається, не може цього бути! Сама не знає, навіщо підійшла до вікна. А потім дала собі слово мовчати. Дуже хотіла вже сім’ю зберегти.

Прожили дві родини по сусідству багато років, зовсім не спілкуючись між собою, вже й діти їхні виросли. Лише огорожа між їхніми дворами з часом стала ще вищою. Люба заборонила спілкуватися своєму синові Павлові з донькою Валентини Марічкою. Але за іронією долі, серцю ж не накажеш, і Павло вирішив сватати сусідську Марічку, а що вже там у батьків відбулося, справа давня, і їх зовсім не стосується.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page