Я народилася в багатодітній родині, у моїх батьків було разом зі мною шестеро дітей. Мама з татом старалися, але нічого дати нам не могли. Я це рано зрозуміла, тому і вирішила відразу після школи їхати в місто шукати щастя.
В інститут я не поступила, але в технікум мене взяли. Я його успішно закінчила і влаштувалася на роботу. Жила в гуртожитку, було важко, дуже.
В село до батьків я їздила рідко, але коли приїжджала, що старалася щось собі скласти, аби не з пустими руками додому приїхати, адже я розуміла, що моя допомога батькам потрібна.
А потім я зустріла Юрія, він теж приїхав в місто, щоб щось заробити, так ми з ним і зустрілися. Почали ходити на побачення, я закохалася – зіграла молодість і бажання мати родину, діток. Юрій зробив мені пропозицію і я погодилася.
Ми розписалися і вже через місяць я зрозуміла, що дитину чекаю. Жити з немовлям в гуртожитку мені видавалося не зовсім правильним рішенням. До себе додому з дитиною я теж не могла повернутися, для нас там місця не було.
Юрій тоді запропонував мені їхати до нього в село, у його батьків був приватний будинок, і вони були не проти того, щоб я до них переїхала.
Я народила сина, і з немовлям стала жити у свекрів, а Юра повернувся в місто, бо там у нього була робота. Додому чоловік приїжджав лише на вихідні, і то не завжди.
Мені це не дуже подобалося, адже синочок підростав, і йому був батько потрібний, а тата Андрійко бачив дуже рідко.
Добре, що хоч був дідусь завжди поруч. Свекор виявився чудовою людиною, він мені дуже допоміг в той час, коли я жила у них.
Про маму чоловіка я такого сказати не можу, я взагалі, нічого доброго про неї і не згадаю – недоброю була вона, не любила ні мене, ні мою дитину.
Прожила я у свекрів 3 роки, а потім дізналася, що у мого чоловіка в місті є інша жінка. Про це мені перший раз сусідка сказала, мовляв, бачила мого Юрка в компанії молодої білявки, але я не повірила їй. Але потім чоловік приїхав в село, і сам про все нам розповів.
Свекруха стала на його сторону, сказала, що головне, щоб її синочок був щасливим, а з ким – їй байдуже. Як і байдуже було бабусі, що буде з її маленьким онуком.
А от свекор вчинок сина не схвалив, сказав, що йому соромно за нього, але нас з онуком він не кине, допоможе чим зможе.
Батько Юрія своє слово стримав, і всупереч волі своєї дружини, дав мені доволі велику суму грошей, якої мені вистачило на перший час.
Минуло багато років, я згодом ще раз вийшла заміж і ми з другим чоловіком виростили сина, спільних дітей у нас не було. Андрій свого рідного батька не пам’ятає навіть, адже виростив його мій другий чоловік.
Зараз мені 55 років, і до свого сорому мушу зізнатися, що я до цього часу не цікавилася, як справи у мого чоловіка і його родичів, я просто викреслила цих людей з нашого з сином життя.
Але нещодавно я дізналася, що мій свекор залишився сам, і живе одиноко в селі. Свекрухи не стало, а мій колишній чоловік поїхав за кордон і звідти не дається чути, йому просто байдуже до того, що відбувається з його літнім батьком.
А я попросила сина, щоб він відвіз мене машиною до дідуся. Андрій з радістю погодився.
Свекра ми застали в дуже поганому стані, він майже не бачить, до нього кілька разів в тиждень приходить жінка з служб соцзахисту і допомагає йому.
Але я вирішила, що так не можна. Запитала чоловіка, чи він не проти, якщо я колишнього свекра заберу до нас, у нас є будинок, зайва кімната для дідуся точно знайдеться.
Свекор дуже зрадів нашій появі, і сказав, щоб ми витягли папку з документами з шухляди.
Ми відкрили папери і побачили, що серед них є дарча на будинок, яку свекор завбачливо оформив на Андрія, свого онука.
На цьому історія не закінчилася, бо колишній чоловік раптом згадав про батька, хтось з родичів йому повідомив, що тепер свекор у нас живе. Виявляється, Юрій за кордоном нічого не має, і сподівався, що завжди зможе повернутися в батьківський будинок.
А коли він почув, що батько будинок переписав на Андрія, то дуже розізлився, телефонував батькові з проханням змінити свою волю.
– Я – твій рідний син! А вони тобі хто? Батьку, ти чужим людям хату подарував! – розлючено кричав в слухавку мій колишній чоловік.
Свекор нічого йому не відповів, поставив слухавку. З його майже незрячих очей текли гарячі сльози. Він просто обійняв мене, і сказав, що йому прикро, що він виростив такого байдужого сина. А ще запевнив, щоб я не хвилювалася – свого рішення він не змінюватиме.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
