Не думала я, що попаду в банальну заробітчанську історію і стану банкоматом для своїх дітей.
Поки я висилала гроші з Італії, то все було добре, а зараз син хоче, щоб я додому поверталася і сама доглядала свою маму.
Син з невісткою мене дуже засмутили, навіть не знаю, що зараз робити. Я ж все життя для них жила, нічого їм не шкодувала, а вони виявилися дуже невдячними.
Зараз мені 58 років, я вже 20 років заробітчанка в Італії.
Коли поїхала, то свого 18-річного сина залишила з своєю мамою, яка якраз тоді вийшла на пенсію.
З чоловіком я давно розлучилася. Батько Олега відколи від нас поїхав, жодної копійки дитині не передав, то ж сина я ростила і виховувала сама, а це було дуже нелегко.
Я собі подумала, що коли поїду на заробітки, то з мене більше користі буде, адже сина треба вчити, і хата у нас стара, треба щось думати.
Саме тому і прийняла рішення їхати, щоб і собі, і сину, і мамі допомогти.
Коли син одружився, він привів невістку додому. Жили вони разом з моєю мамою.
Я їм висилала гроші, а вони їх витрачали на власний розсуд, я ніколи їх не контролювала і не вимагала ніяких звітів.
Пріоритетним напрямком було будівництво будинку, основні гроші йшли туди.
Невістка моя ніде не працювала, вона вдома сиділа з онуком.
Я до неї завжди ставилася, як до дочки, якої в мене не було. Побачу щось гарне в Італії, купую своїй Галинці, і сукні, і взуття, і сумочки – я все їй висилала, ніколи не шкодувала для неї нічого.
Син мав роботу, але і я їм висилала щомісяця по тисячу євро, так що вони точно не бідували.
Будинок звели за 10 років, а потім син і машину купив собі теж за мої гроші.
Я лише раділа, бо бачила, що гроші діти по вітру не пускають, а в справу вкладають. Думала, коли повернусь, поживу трохи в гарних умовах.
Навесні цього року все дуже змінилося. Невістка з дитиною ще в минулому році виїхала в Польщу.
А син залишився з моєю мамою, якій зараз 84 роки.
Поки мама ходила своїми ногами і сама себе обходила, все було добре. Але на початку зими мама захворіла, а потім і зовсім злягла. Нічого дивного, адже роки беруть своє.
Я була впевнена, що мама в надійних руках, адже з нею є мій Олег.
Та й невістка постійно каже, що хоче повертатися додому, бо вже набридло їй сидіти без діла закордоном, там, де вона зараз перебуває, умови не дуже. Вони живуть з іншими українцями в якомусь будинку, щось типу гуртожитку.
Роботи невістка немає, не розумію, чого вона досі там сидить.
Мені здається, що коли вона почула, що бабусю треба обходити, мити, горшки виносити, то передумала додому повертатися.
Син теж не хоче це робити. Каже, щоб я приїжджала і сама доглядала за своєю мамою, каже, що це – мої проблеми.
Я і сама це розумію, бо люблю свою маму і відчуваю відповідальність перед нею, але зараз я не можу додому повернутися.
Якщо я зараз втрачу роботу, то навряд чи потім зможу ще раз знайти таку ж.
Робота в мене зараз непогана, платять дуже добре. Та й зрештою, за ці гроші вони всі і живуть купу років.
Не знаю, що мені робити?
Не думала я, що син з невісткою будуть такими невдячними і не оцінять нічого, що я і моя мама для них зробили.
Шкода лишати роботу, але напевно доведеться, бо іншого виходу я не бачу. Немає у мене вдома підтримки.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.