Свою однокурсницю Катерину я зустріла випадково, коли викликала такі – вона виявилася водієм. Я була вельми здивована, адже знала, що вона працювала на фірмі технологом:
– А ти як тут? Працюєш постійно? – здивувалася я.
– Тимчасово, у вихідні підробляю, коли час є, – спокійно відповіла Катя.
– Зрозуміло, життя таке, що грошей не вистачає, – поспівчувала я.
– Так грошей б, може, і вистачало, але доводиться чоловікові на квартиру заробляти, – зізналася подруга.
– Це як, в якому сенсі? – не втрималася я від запитання.
– В прямому сенсі. Тринадцять років з ним живемо, і всі ці тринадцять років весь будинок на мені. Ти ж пам’ятаєш, який Олег у мене – метр дев’яносто зросту – видний чоловік. Всі думають, що такий гори зверне. А він на дивані весь час вилежується, та телевізор дивиться.
Живемо ми в приватному будинку. Правда, будинок з усіма зручностями. Спочатку такий будували, щоб клопоту поменше. Але все одно: в будинку робота є – на подвір’ї прибрати, город удобрити, а навесні скопати грядки, потім поливати, все літо вирощувати овочі.
А мій чоловік взагалі на город не показується, та й на подвір’ї біля будинку нічого не робить. Лежить на дивані, і допомогти не хоче. А я, як кінь, працюю. Це нормально?
– Це зовсім ненормально, – сказала я, – а якщо просто розлучитися?
– «Просто» не вийде, – зітхнула Катерина, – йому жити ніде, у його матері невелика квартирка, до неї він не піде. Квартиру собі він теж самостійно придбати не зможе, у нього зарплата дванадцять тисяч, йому вистачає і підробітків він не шукає. Ось і вирішили ми з ним, що допоможу йому квартиру купити – студію невелику, щоб відчепився від мене.
– А якщо будинок розділити? – запропонувала я.
– Нізащо! – твердо відповіла Катерина. – Будинок у нас хороший, упорядкований, дітям подобається на землі жити, та й я люблю з городом возитися. Ти, уявляєш, я в цьому році навесні однієї тільки розсади на двадцять тисяч продала. У мене ж теплиця стоїть, так я в ній розсаду вирощую. У мене і помідори, і перець, і баклажани розкупили. А скільки я квітів продала! Даю оголошення, до мене прямо додому приїжджають. А зараз мама на ринку овочі мої продає, – теж додаткові гроші. Так що будинок – ні, продавати не хочу.
А без своєї частки чоловік йти не хоче. На будинок гроші нам його мати давала і мої батьки дали. Мій батько, тоді ще живий був, будувати його допомагав, від бригади будівельної не відходив.
І тепер моя мама сказала мені: – Краще б я тобі тоді розуму дала, ніж грошей, може ти іншого б чоловіка вибрала. А що, вона має рацію, тільки тепер нічого не зміниш. Від чоловіка ніякого толку по господарству, мені діти вже більше допомагають, чим він.
Ти знаєш, – продовжила своє одкровення Катерина, – у мене мрія є: як тільки чоловічка в нову квартиру відправлю, на ландшафтного дизайнера вчитися піду: подобається мені з землею возитися.
– Повністю професію хочеш поміняти? – уточнила я.
– Ну, спочатку так, для хобі, а потім може і поміняю. Напевно, з боку це смішно виглядає: жінці під сорок, а вона на заочне хоче поступити.
Але нічого з собою вдіяти не можу, – це моя золота мрія. Сестра у мене на море мріє по два рази на рік їздити, а я мрію вивчитися на ландшафтного дизайнера.
– Слухай, Катя, та нічого в цьому смішного немає. Навпаки, ти справжня оптимістка, руки не опускаєш. Єдине, прикро, що чоловіка свого утримуєш.
– Це тимчасово, – сказала Катерина, – я йому все-таки зароблю на квартиру, і тоді нехай йде від мене на всі чотири сторони.
Поки розмовляли, не помітила, як приїхала. Катерині я побажала удачі і терпіння, а ще грошей швидше заробити на квартиру і потім мрію свою здійснити, адже вона як ніхто заслуговує щастя!
Фото ілюстративне – orionet.
