fbpx
Життєві історії
Прописувати мого чоловіка у себе мама відмовилася, сказавши, що переживає за свою квартиру. Тоді він випросив у начальства в жеку кімнатку в гуртожитку і ми переїхали

Я давно живу окремо, у мене є мама, якій зараз 65 років. Щодня зранку вона мені телефонує і розповідає, що для неї треба терміново зробити. Мені 40 років, 18 з них я вже одружена. Живемо ми з чоловіком дуже добре. Остап працює головним інженером на великому виробництві, зарплата у нього доволі непогана.

Але так було не завжди, колись він працював сантехніком, приїхавши з села в обласний центр. В інститут Остап не поступив, а платне його родина не потягнула. Ось і влаштувався працювати в ЖЕК.

Ми зустрічалися пів року, а потім вирішили одружитися. Мамі майбутній зять зовсім не сподобався, вона сказала, що не благословлятиме наш шлюб. Мені було дуже прикро, але після весілля нам довелося жити разом із нею. Батька мого не стало ще 5 років тому.

На наступний рік чоловік таки поступив в інститут, але з ЖЕКу не пішов, його вмовило начальство залишитися, надто вже руки у нього виявилися золоті. У нашій квартирі він все переробив, полагодив, але мамі все було не так. Він не сидів на шиї, як любила всім говорити мама, стипендію отримував, підробляв слюсарем та й батьки його з провінції допомагали продуктами.

Прописувати чоловіка мама навідріз відмовилася, сказавши, що переживає за свою квартиру. Тоді він випросив у начальства в ЖЕКу кімнатку в гуртожитку (яку мама називала комірчиною) і ми переїхали. Там і народилася наша дочка. Жилося нам непросто, але ми вистояли.

Через кілька років після закінчення навчання чоловік зайняв керівну посаду у компанії, і з часом ми навіть змогли купити квартиру. Мама в нас не була жодного разу, гордість не дозволяє. Я з донькою сама її відвідувала, навіть з нагоди свого дня народження. Добре, що чоловік розумів і не перешкоджав.

Зараз мама мене дістає, що чоловік не може прийти та допомогти їй. Я його не звинувачую, він якось сказав, що не проти, якщо я даватиму мамі гроші, але сам він ніколи не переступить поріг її будинку. Сказав: «Можливо, якби вона одразу, тоді ще вибачилася, я б зрозумів. А так… Половина життя минула. Вона мені чужа. І ні до чого зараз налагоджувати стосунки».

Мені шкода маму, але вона досі вважає, що була тоді права, що Остап мені не пара. Вона вперто не хоче помічати, що з цим чоловіком я щаслива вже 18 років.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page