fbpx

Пройшло вісім років і зараз я дуже шкодую, що погодилася вийти заміж саме за Вадима. Я в якомусь незрозумілому становищі – не в шлюбі, і не розлучена. А все тому, що мій чоловік виявився людиною, яка не береже сімейні цінності. Тепер я думаю, що краще бути самотньою, ніж мати такого чоловіка

Коли всі мої подруги вже давно повиходили заміж, я все ще ніяк не могла знайти того чоловіка, з яким хотілося б прожити життя. Коли я вже втратила надію, зустріла Вадима. На той час мені було вже тридцять років, то ж часу для роздумів не було. Вадим запропонував мені виходити заміж і я погодилася.

Пройшло вісім років і зараз я дуже шкодую, що погодилася вийти заміж саме за Вадима. Зараз я в якомусь незрозумілому становищі – не в шлюбі, не розлучена і не мати-одиначка. А все тому, що мій чоловік виявився людиною, яка не береже сімейні цінності і постійно зраджує, не бачати в цьому нічого поганого.

Але так було не завжди. Наші перші місяці життя були чудовими. Вадим мені здавався турботливим і достойним чоловіком. Через рік у нас народилася донька. Через два роки ми переїхали від свекрухи у власне житло. Я була щаслива, адже мама чоловіка – дуже непроста жінка, жити в одній квартирі з нею було дуже важко. Я наївно думала, що так нам буде краще, але на цьому наш рай закінчився. Чоловіка ніби підмінили. Почалися вічні відрядження. Його практично не було вдома, я з донькою постійно була одна.

А потім почалося ще гірше – його жінки почали писати мені різні повідомлення. Чоловік викручувався, виправдовувався, як міг. Свекруха благала мене не подавати на розлучення, мовляв жінки самі до нього липнуть. Вішаються на нього. Не знаю чому, але я пробачила. Напевно, заради дочки пробачила. А для себе зрозуміла, що більше його не люблю і не зможу йому довіряти.

Але нічого доброго з цього не вийшло. Через деякий час знову почалися зради. А коли Вадим повертався додому, відверто мені говорив, що я неприваблива. Як же я чекала того моменту, коли він їхав. І як ненавиділа той час, коли він був удома.

Так минуло чотири роки. Чотири даремно витрачених мною роки на людину, яка взагалі не вартувала того. Якось Вадим повернувся не в настрої і вигнав мене з дитиною з дому. Гроші тоді забрав. Я в ночі, зима, сніг, мороз, йшла з донькою до сестри на інший кінець міста. А вранці чоловік примчав, вибачався, просив повернутися. Каблучку подарував і я знову пробачила.

Цього разу повернутися до нього вмовили мене мої батьки. Він пообіцяв і їм, і мені, що тепер у нас все буде добре. Вадим розпинався, що він любить нас. Що все для нас зробить. Йому якраз запропонували роботу в іншому місті і ми разом поїхали.

Але нічого не змінилося, за свою довіру я знову отримала чергову зраду. Він кинув мене в чужому місті. З дитиною. Без роботи і засобів до існування. Пішов на роботу і не повернувся. Телефоную – не відповідає. Написав повідомлення, що я його дістала. І що ми набридли йому.

Тепер сиджу і думаю, бо не знаю, що робити, як жити далі. Як вчинити правильно. Якщо б не дочка, не знаю, що б було. Ось що потрібно цим чоловікам? Їсти у мене завжди наготовлено. Прибирала щодня. З друзями скрізь відпускала. Але він все одно пішов.

Я дуже втомилася від цих відносин. Хочу тиші і спокою. Хочу кохати і бути коханою. Де ж це світле почуття, де людські відносини? Чому люди не цінують те, що мають, чому так легко руйнують найважливіші речі в своєму житті.

Фото ілюстративне – poradum.

You cannot copy content of this page