Ще з дитинства ми знали, що у бабусі з нашими батьками склалися прохолодні відносини. Але чому так сталося, ми з братом ніколи не розуміли. Це поширювалося і на нас з братом, адже особливої любові до нас, як до внуків, ми не відчували. У інших дітей бабусі завжди були люблячі і чудові, а наша постійно була чимось незадоволена і дуже рідко з нами спілкувалася.
Коли ми трохи підросли, ми вирішили запитати у батьків в чому полягає причина такої дивної поведінки бабусі. Вони нам відповіли, що це давня історія, бабуся вважає, що вони її зрадили. Деталі ми не допитувалися, але той факт, що діти зрадили власну матір на нас сильно вплинув. Ми також не стали йти і розпитувати про це бабусю, бо вона все одно нічого б нам не сказала.
Пройшло ще багато часу, і тільки зараз бабуся заявила, що нічого не залишить нам у спадок. Ні нам – її онукам, ні її дітям – нашим батькам. І якщо батьки були готові до такого результату, то ми досі не розуміємо чому вона так ставиться до нас. Невже там було щось настільки серйозне, що неможливо пробачити.
Та й зрештою, ми ж ні в чому не винні. Я не стільки претендую на її спадок, скільки не розумію чому ми маємо відповідати за вчинки наших батьків. Мені часом хотілося з нею поспілкуватися, поговорити і зрозуміти її як людину, але жодного разу мені не вдалося цього зробити.
Проте зробленого не повернути і навряд чи у нас коли-небудь вийде налагодити з нею відносини. Квартиру вона вирішила віддати державі або продати, віддавши всі гроші на благодійність – я не вдавалася в подробиці. Дивує більше те, що батьки ставляться до цього максимально спокійно. Вони ведуть себе так, ніби нічого не сталося. Можливо, після усього, що було між ними, для них це дійсно нормально і не викликає ніяких емоцій. Для мене ж таке виглядає вкрай дивно. Адже це найрідніші люди.
Шкода, що з нами вже немає дідуся. Він був єдиним, хто б зміг нам розповісти про все, що сталося, а також помирити їх. Його я пам’ятаю з дитинства, він завжди був веселим і життєрадісним, і дуже любив нас. На наших батьків він теж злився, але з прощенням і розумінням ставився до них і до нас.
Ситуація складна з кількох сторін – ні я, ні мій брат не маємо власного житла. В той час як наша рідна бабуся хоче віддати свою гарну трикімнатну квартиру практично чужим людям. Також прикро і за те, що і бабуся, і наші батьки – люди не молоді, шкода, що вони живуть і не можуть пробачити один одному.
Фото ілюстративне – ubr.
