fbpx
Життєві історії
Пробула я в Німеччині майже все літо і повернулася додому. Подруга мене картає, що я неправильно зробила. Мовляв, потерпіла б ще трохи, а далі призвичаїлася б

Я ніколи не мріяла жити за кордоном. Їздити на екскурсії чи відпочинок – так, але переїжджати на постійне місце проживання – таких планів у мене не було.

Живу я в обласному центрі, маю власну квартиру, яку мені допомогла купити мама, коли була на заробітках в Італії. Тоді частину грошей дала я, а частину – мама. То ж тепер у мене є гарна двокімнатна квартира.

Працюю я викладачем в коледжі, зарплата приблизно 15 тисяч гривень. До того ж, я займаюся репетиторством, що дозволяє заробити ще певну додаткову суму, а враховуючи, що я живу одна, то мені в принципі на все вистачає, якщо брати без надміру.

Мені 38 років, я незаміжня, дітей не маю. Мені подобалося моє життя, я всю себе завжди віддавала роботі, проте дуже хочу власну сім’ю і вірю, що в мене ще все попереду.

Коли почалася війна, багато моїх знайомих виїхали за кордон. І тепер кличуть мене до себе, постійно питаючи – що мене тут тримає. Моя найкраща подруга зараз в Німеччині, кличе і мене туди, каже що навіть роботу викладача в українській школі можна знайти.

Інша родичка кличе в Польщу, мама каже щоб я їхала до неї в Італію. А моя рідна сестра вже з дітьми в Канаді. Нікому з них не легко на чужині, але вони планують зачепитися і мені настирливо радять робити так само. Кажуть, що коли переїду, може і в особистому плані будуть якісь зрушення.

То ж на початку літа я поїхала до подруги в Німеччину, оскільки непогано знаю саме німецьку мову. Я планувала побути там трохи і за літо визначитися, чого ж я насправді хочу.

Отож, приїхала я, мене поселили в стару однокімнатну квартиру, в якій ремонту не було багато років. Порівняно з моєю квартирою в Україні, в якій я зробила сучасний модний ремонт – це небо і земля.

Далі я почала ходити по різних соціальних інстанціях, і з’ясувалося, що мову я знаю не так добре, як я собі думала. Але в принципі, я впевнена, що за певний час це питання могло б виправитися само собою.

А от що мене насправді здивувало, це паперова бюрократія. Щоб виробити карточку в банку, мені прийшло сім паперових листів, на які треба було дати такі ж паперові відповіді. Я задала як вдома я пішла у відділення банку і за кілька хвилин у мене в руках вже була активна банківська картка. Тут все надто довше.

Ще одна річ, яка мене дуже здивувала – це якість інтернету. Відразу скажу, що вдома у мене був значно швидший і якісніший зв’язок, а тут мені не завжди вдавалося здійснити відеорозмову.

Пробула я в Німеччині майже все літо і повернулася додому. Подруга мене картає, що я неправильно зробила. Мовляв, потерпіла б ще трохи, а далі призвичаїлася б.

Може і так. Я не засуджую тих людей, які вирішили залишитися за кордоном, я їх навіть дуже розумію, адже у кожного з них своя історія. Але для себе я вирішила, що хочу жити в Україні, бо особисто для мене кращого місця в світі просто не існує.

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page