fbpx
Життєві історії
Проблема в тому, що в наше життя активно втручалися мої батьки і теща з тестем, які об’єдналися в спробах зберегти наш шлюб, що почав тріщати по швах. Нам постійно читали нотації про те, що дитина не повинна зростати сиротою при живих батьках, що потрібно було думати раніше, а тепер вже пізно. Зараз, на п’ятому десятку, я розумію: такі розмови робили тільки гірше

Так сталося, що я не спілкуюся з своєю дорослою донькою і не бачив її вже 10 років. Зараз мені 46 років і я намагаюся якось змінити цю ситуацію, але не знаю, що можу зараз зробити.

Ми одружилися дуже рано, ледь нам стукнуло по 18. Батьки з обох сторін були проти цього шлюбу, але нам хотілося довести всьому світу… Навіть не знаю, що саме. Моя дружина Лариса вже чекала дитину.

Довели: зіграли весілля, народили дитину. І любов випарувалася. Причіпки, непорозуміння. Кожен з нас уже зрозумів, що поквапився з сімейним життям, і якби не Марічка, ми тихо-мирно розійшлися б, зберігши спогади про світле перше кохання. Але піти від дитини набагато складніше, ніж від дружини.

І не тому, що у мене була якась сильна прихильність до дівчинки, брехати не стану: батьківський інстинкт мовчав, навіть коли я качав її безсонними ночами на руках, годував з пляшечки, гуляв з коляскою в парку. Більше того, я бачив в цій крихітній істоті головну причину того, що життя перетворилося на якусь нудну битовуху.

Я вчився на заочному і працював на двох роботах, щоб утримувати сім’ю, а мої однолітки продовжували безтурботне життя: вечірки, знайомства, подорожі. Життя у них вирувало, поки ми з дружиною закуповувалися підгузками. Але все-таки я відчував якусь відповідальність за доньку. І, загалом-то, добре до неї ставився.

Проблема в тому, що в наше життя активно втручалися мої батьки, теща з тестем, які несподівано об’єдналися в спробах зберегти наш шлюб, що почав тріщати по швах. Нам постійно читали нотації про те, що дитина не повинна зростати сиротою при живих батьках, що потрібно було думати раніше, а тепер вже пізно.

Зараз, на п’ятому десятку, я розумію: такі розмови тільки робили гірше. Уявіть: нам по 20 років, а вся рідня вважає, що ми тепер повинні жити тільки заради дитини.

Сяк-так протягнули ще чотири роки. З взаємними докорами, лайками. А потім у колишньої трапилася любов на стороні. Заможний чоловік, іноземець, у нього був якийсь бізнес в нашому місті, але жити він планував у себе на батьківщині. Покликав туди і мою дружину. Ось тоді-то все і почалося.

Дружина поставила перед фактом: розлучуся, відсуджу у тебе дитину і поїду жити за кордон. Я уперся. Чому я повинен віддавати своїх жінок іншому чоловікові? Почалися суди, запустився процес поділу майна – квартири, яку спільними зусиллями придбали наші батьки.

Доньці тоді виповнилося 7 років, вона пішла в школу, і перспектива назавжди виїхати в іншу країну до якогось дядька, який стане її «другим татом», дівчинку не приваблювала. Але дружина, яка стала на той час уже колишньою, свого домоглася: по суду дитину залишили з нею, я міг бачитися з дочкою тільки по вихідних, але незабаром і цього позбувся – Марійку відвезли за тисячі кілометрів від мене.

Причому щаслива колишня дружина великодушно відмовилася від аліментів на дитину: сказала, що такий батько, як я, дівчинці не потрібен, у неї буде все завдяки вітчиму, ось його нехай вона і вважає відтепер своїм справжнім батьком. Тобто мене просто викреслили з життя доньки.

Відтоді я бачив дочку лише двічі. Перший раз – коли вона з матір’ю приїжджала провідати бабусь і дідусів через вісім місяців після еміграції, другий – коли їй було вже 16. Спочатку вона писала мені листи, в яких спершу називала мене татом, потім – дядьком. А незабаром і зовсім писати перестала. Упевнений, не обійшлося без впливу з боку її матері.

Втім, брехати не буду: я теж не прагнув до відновлення спілкування. На той час моя друга дружина народила сина, і чомусь саме до цієї дитини, що з’явилася на світ, коли мені було вже під 30, я відчуваю справжню любов і прихильність. Син замінив мені втрачену дочку, хоча і недобре так говорити.

Зараз Марійці 27 років, вона заміжня, живе за кордоном. Всю інформацію про неї я отримую від своїх батьків, а вони від сватів – батьків моєї колишньої дружини. Ось, власне, і вся історія. Мені шкода, що так вийшло, що я потрібен дочці. Ми давно стали чужими людьми.

Але чим я стаю старшим, тим більше розумію, що це неправильно – не спілкуватися з рідною дитиною. Але що я зараз можу зробити?

Фото ілюстративне – psychologies.

You cannot copy content of this page