Раїсі було Сорок п’ять років, але виглядала на добрий десяток молодшою. Сама виховала доньку, Аллу. Ось і п’ятирічний онук підростає. Жінка намагалася завжди виглядати добре, а все тому, що в серці ще таємно носила мрію – зустрітися з Олегом. Тим, який проміняв її двадцять років тому на якусь Марію. Рівне – місто, де запросто можна випадково зустрітися.
Думка про Олега завжди підбадьорила Раїсу. Якщо вони, нарешті і зустрінуться, колишній коханий повинен із першого погляду зрозуміти, від кого він відмовився. Якщо він до цієї пори одружений на Марії — тим гірше для нього. Очевидно, вона не зуміла зберегти молоду вроду, та й блондинки із їх ніжною шкірою в’януть швидше, ніж… Ніж всі інші жінки. Джерело
Раїса критично оглянула себе в дзеркалі. Фігурка в нормі. Півкола під очима — наслідок безсонної ночі — можна без проблем приховати під пудрою. Боже, хіба нині мало засобів в арсеналі жінки, яка бажає і уміє підкреслити свою привабливість і навіть, якщо гіпотетична зустріч із Олегом сьогодні не відбудеться, все одно буде кого порадувати своїм квітучим виглядом, завжди залишається Володя — незмінний супутник протягом десяти років, найближчий друг, помічник, за ним взагалі, як за фортечним муром, за яким мріє сховатися кожна нормальна жінка.
Чому, до речі, вона досі не вийшла за нього заміж? Майже кожного тижня він пропонує їй руку і серце, все у квартирі Раїси фактично зроблено його руками. Крім того, безмежно любить готувати їсти. Дурна, що ще не розписалася, із ним. Такі чоловіки на дорозі не валяються… А якщо вона все таки зустріне Олега? Формально вільна жінка може чинити із собою як заманеться. А раптом Олег, побачивши її і дізнавшись, чого вона добилася у житті, захоче повернутися і почати із чистої сторінки?
Ввечері, як завжди, спочатку зателефонував, а потім і з’явився Володя. Приніс два пакети продуктів. Бо насправді Раїса була нікудишньою господинею, хоча вміла помпезно прийняти гостей, могла яскраво продемонструвати перед ними свій кулінарний талант, але не більше. Для самої себе лінувалася навіть каву заварити — користувалася розчинною.
Зустріч пройшла за звичним сценарієм, вранці, збираючись на роботу, Володя ніжно обняв Раїсу за плечі і прошепотів:
— Ну що, одружимося?
— Зідзвонимся, — відповіла у стотисячний раз.
Все як завжди. Таке життя її влаштовувало. Через кілька днів Раїса ледь втислася в тролейбус і примостилася на щойно звільнене місце. Мимоволі кинула погляд на сусідку по сидінню і враз впізнала колишню подругу.
— Марія? — майже беззвучно запитала.
Жінка також глянула на неї вицвілими очима:
— Раїса?
Як вони дружили понад двадцять років тому, коли вчилися у педінституті. Все у них було спільне: мрії, губна помада, книги, улюблені кінофільми. Раїса щиро заздрила Марії, в усьому намагалася її наслідувати, якщо не копіювати. Саме тоді й з’явився Олег. Високий, в імпортних сонцезахисних окулярах, а також володів гарними манерами і феноменальною пам’яттю. Міг цілими вечорами цитувати улюблених поетів. Сам складав вірші. Два місяці Раїса перебувала немов у солодкому сні, чарівному забутті. І справа вже йшла до весілля.
Марія була повністю поінформована про роман подруги, але познайомитись із Олегом чомусь особливо не прагнула. Але Раїса наполягла на їхньому знайомстві, їй важко було усвідомити, що коханий і найкраща подруга досі не знають одне одного. Із цією метою організувала невеличку вечірку, прийшла і Марія: підфарбована, вишукано вдягнута, зовні майже загадкова.
Олегу спочатку вона не дуже сподобалася. Але таке почуття виникло взаємно. А ще через місяць Олег … зник. Не прийшов на побачення, не відповідав на телефонні дзвінки. І коли врешті вдалося додзвонитися до майже офіційного нареченого, почула: трапилася прикра помилка, кохання як такого не було, а все снувалося навколо легкої симпатії, жалю до не надто вродливої і не надто інтелігентної, закомплексованої із ніг до голови дівчинки. «Пробач, але ти мені не пара», — холодно відрізав Олег і поклав трубку.
Раїса за розрадою кинулася до Марії, але не застала її дома. Не знайшла подруги ні через день, ні через тиждень, ні через місяць. Згодом випадково зайшла у пересічне кафе і побачила за столиком воркуючих Олега і Марію, які так були захоплені один одним, що нічого не помічали довкола. Раїса хотіла підійти до них з’ясувати, за що вони, так зрадили її, але не вистачило сили. Уже з вулиці її відвезли у лікарню.
А через шість місяців після того народилася Алла. До Раїси доходили туманні чутки, що Марія з Олегом побралися, але не все у них складається гаразд. Потім ніби розлучилися. Проте ця інформація також якась непевна. На колишню подругу їй було глибоко наплювати, а ось сценарій зустрічі з Олегом у свідомості жив тривалий час і обростав уявними подробицями. Але в житті Раїса зробила все, щоб стати незалежною, забезпеченою, красивою і щасливою, якщо це можна назвати щастям?
Раїса уважніше подивилася на колишню подругу і про себе відзначила, що та на вигляд має років так із шістдесят:
— Як живеш, Маріє?
— В основному погано. Їду із лікарні від сина…
— Щось серйозне?
— Депресія. А в чотирнадцять років це погано, — сказала, аби сказати.
На наступній зупинці вийшли і завітали у кафе.
— Ти заміжня?
— Ми з Олегом розлучились, але живемо в одній квартирі, як сусіди. І після роздумів продовжила. —Взагалі тобі повезло, що я забрала собі цей скарб. Все життя йому віддала, молодість, вроду, скількох перспективних чоловіків відшила… А що маю? Інвалідність, хворого сина, штамп у паспорті про розлучення і кімнатку у трикімнатній квартирі.
…Розійшлись колишні подруги на розі вулиць. Раїса повільно пішла додому, її мучило відчуття, що сходи, якими вона все життя карабкалася вгору, виявилися перевернутими і верхня сходинка опинилася у глибокому і похмурому підвалі. Протягом 20 років вона все робила, щоб довести Олегу його помилку. Але життя зробило це краще за неї…
Наступного ранку, проводжаючи Володю на роботу, сама зробила пропозицію Володі:
— Ти одружишся зі мною? — тихо мовила Раїса і сіла на табуретку. В душі все хололо, адже боялася, що поки вона тягнула час, чекаючи свого принца, Володя передумав і тепер їй доведеться кусати лікті…
Та чоловік і не думав нічого такого, бо вже багато років не уявляв собі свого життя без Раїси, тому і був завжди поруч. Тепер він точно не прогавить свого щастя. Хоч і втрачено багато, але у них є ще час стати щасливими…
Марія СИВУЛЬСЬКА
Фото ілюстративне – dazzlekare.info.
