Три роки тому я дізналася, що у мого чоловіка є інша жінка, але під тиском родичів і його самого я зраду йому пробачила.
Тоді мені було 37 років, а чоловіку – 43. Наш син якраз закінчував школу. У нас нарешті з’явилося своє житло – ми купили квартиру, бо до того ми жили з батьками мого чоловіка.
На цю квартиру ми складали гроші багато років, для цього і я, і чоловік невтомно працювали, тому з ранку до ночі сиділи на роботі, а бачилися лише ввечері.
Ми обоє дуже втомилися жити в такому ритмі, але бажання жити окремо перемагало всі труднощі, тому ми вперто йшли до своєї мети.
І ось нарешті ми переселилися в квартиру своєї мрії – велику, трикімнатну, з сучасним ремонтом і новими меблями.
Треба сказати, що я дуже сильно любила свого чоловіка. Вийшла заміж я дуже молодою, в 19 років, відразу пішла жити в невістки, і стала перебувати під контролем не лише свого чоловіка, але і його мами.
У мене навіть в думці ніколи не було, щоб ослухатись свого чоловіка, все, що він говорив, я сприймала за чисту монету.
Але потім я стала помічати, що чоловік дуже змінився, зі мною майже не говорить, якщо щось питаю – відповідає неохоче.
Зайняв собі окрему кімнату, мовляв, йому треба побути окремо, бо він втомився.
Та причина була зовсім не в цьому. Просто у мого чоловіка вже давно був роман на стороні, і тому він так віддалився від мене.
Про зраду я дізналася випадково, побачила одного разу повідомлення на його телефоні.
Він заперечувати не став, відразу зізнався, що це правда. Але тут же почав оправдовуватися, що це несерйозно, і що любить він лише мене одну.
На наступну неділю чоловік зібрав у нас вдома моїх і своїх батьків, всім розповів нашу ситуацію, і на колінах просив, щоб я його пробачила, бо без нашої сім’ї він не уявляє собі життя.
Я пробачила, під тиском усіх я погодилася жити з ним далі.
Відтоді чоловіка наче підмінили – уважний, люблячий, щодня свіжі квіти, подарунки.
Але мене все це ніяк не торкає, мене теж наче підмінили. Я перестала його любити, і нічого не можу з цим зробити.
Я розумію, що образа на нього засіла так глибоко, що внутрішньо я не можу його пробачити.
Мене не тішать ні квіти, ні подарунки, які він дарує мені. А його увага мене навпаки дуже дратує.
Я просто не знаю, що мені робити? Може, хтось був у подібній ситуації?
Це відчуття колись мине? Чи можна ще відновити довіру в наших стосунках? Чи можна повернути, щоб було так, як колись було?
Бо так жити вже не сила. Буду вдячна за будь-яку пораду.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
