Мені, звичайно, не не дуже хотілося писати сюди і виставляти своє життя на осуд людям, але зараз мені потрібна хоч якась мудра порада, щоб розібратися з ситуацією, яка у мене виникла. Зараз я сама опинилася в скрутному становищі – не знаю, як бути. Я сама за професією педагог. А історія моя така.
У місті, де я здобула свою вищу освіту, було всього два вищі навчальні заклади: мій педінститут і училище. Можливо, тому половина хлопців з училища і вибирала собі в дружини молодих вчительок. Так все склалося й у нас з Миколою.
Познайомилися ми на дискотеці, закохалися, одружилися. Почалася у нас гарне сімейне життя. Пройшли за роки спільного життя все: і проблеми і радість. Роки минали. На той час я вже п’ять років працювала в школі, де непогано себе зарекомендувала. Керівництво школи до мене прислухалося, брало до уваги мої поради та пропозиції. Тому коли Микола залишився без роботи, я попросила директора влаштувати чоловіка в нашу школу. Директор пішов назустріч, взяли Миколу. Спочатку на пів ставки педагогом додаткової освіти, а потім перевели на ставку – викладачем праці.
Мій Микола – людина дуже товариська, весела, чуйна і добра. Діти його дуже полюбили: він з ними – і в футбол, і в похід, і на екскурсії. Все було добре. Але одного разу, перед останнім дзвоником, на уроці у випускному класі почалися якісь незрозумілі жарти.
А потім я все зрозуміла, мій Микола зустрічався з одною з дівчат.
Він мені зізнався в усьому сам, сказав, що вона чекає дитину. Пішов з дому, як кажуть, «з одного зубною щіткою». Подав на розлучення сам. Зі школи звільнився. До осені вони розписалися. Незабаром у них з’явилася маленька донечка. Розповідали мені, що мій Микола зайнявся бізнесом. Взяв в кредит «Газель», їздив по найближчих селах, торгував продуктами.
А днями Микола мені подзвонив. Розповідав про своє життя. Живе один. Розлучений. Його дружина з донькою поїхали в столицю. Мій колишній чоловік визнає всі свої помилки і величезну провину переді мною. Просить про зустрічі. Сподівається знову бути разом. Посилається на добрі відносини з сином, який його зрозумів і вже давно пробачив.
Що мені робити, не знаю. Згадаю молодість, згадаю сміх Миколи щасливий та безтурботний, згадаю слова його – хочу прийняти назад. А як забути його зрада, свої роки самотності? Зовсім я заплуталася, вибачте. Порадьте щось, бо якийсь смуток на душі. Боюся, що коли не прийму його, то так і буду самотньо доживати віку, а чоловік він був не поганий для мене, поки не вчинив ту помилку.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – takprosto.cc.
