Про все, що мріяла Уляна, збувалося. Чи то вже такі прагнення були великими і віра в себе, чи під щасливою зіркою народилася. Вона вчилася на відмінно та закінчила школу з золотою медаллю, а потім – університет з червоним дипломом. Хотіла присвятити себе науковій діяльності, тому пішла в аспірантуру і стала викладачем.
Проте на особисте життя ніколи не вистачало часу. Бо вона постійно була занурена в навчання, потім в роботу. Чи то від того, що не прагнула будувати серйозні стосунки, чи то просто траплялися все не ті. З усіх сторін: і в дома, і на кафедрі, де працювала, – постійно підганяли і радили придивитися то до одного, то до іншого кавалера, але ж серцю не прикажеш. І змусити себе покoхaтu вона не могла. Найкраща її подруга, вже давно заміжня, і чекала вже на другу дитину. Тож подруга неодноразово говорила:
– Улю, так не повинно бути, ти розумна й гарна дівчина, а вся твоя молодість витрачається не на ті речі. Біoлoгiчний годинник йде і назад не повертається, ти ж розумієш?
Тож на день народження разом з друзями і родичами подарували їй путівку на курорт, щоб вона побачила іншу сторону життя, окрім своєї кандидатської та студентів. Але реакція дівчини була надто бyрхлuвою. Тому вона категорично заявила, що нікуди не поїде:
– Звичайно, дякую за такий подарунок. Але я не можу, в мене багато справ назбиралося, та й не хочу я, нема мені, що там робити!
– Як немає? А відпочивати, насолоджуватися життям, себе показати на інших подивитися, може, нам вже зятя заморського привезеш, – зі знанням справи говорила мама.
Тож дівчина вже спокійно, виважено вчергове пояснювала, що нікого шукати вона там не буде. Адже вона прекрасно розуміла основні мотиви рішення подарувати їй путівку. Але таки вдалося переконати молоду викладачку поїхати.
Уляна спакувала валізи, і зібравши все необхідне, відправилася на відпочинок, бо не хотіла засмучувати рідних і близьких.
Проте на душі було, з однієї сторони, дещо неспокійно, вирушала в таку дорогу сама, а з іншої – неймовірно цікаво відвідати чужу країну, поринути в її енергетику і відчути себе вільною від усіх стереотипів та упереджених поглядів вдома. Вона знала, що на сім днів вирветься, як птаха з клітки, на свободу і спробує зробити їх незабутніми.
Коли Уляна приїхала, то поселилася в готелі. Її радо зустріли разом з рештою туристичної групи і вона отримала комфортний номер, де по сусідству з нею жила молода подружня пара та дві сестри зі своїми дітьми-підлітками.
Незважаючи на тривалу дорогу, прийняла душ і пішла на пляж: надто кортіло злитися з морською стихією і поніжитися на сонці. Але не встигла вийти з номера, як стикнулася на коридорі з молодим чоловіком, котрий вразив глибоким поглядом своїх чорних очей. Було таке відчуття, ніби цю людину вона звідкись знала, але не придала цьому особливого значення.
Уляну переповнювали емоції. Вона ні про що не думала, лише ловила кожною клітиною свого тiлa дихання природи. Накупавшись вдосталь, рушила в свій готель, адже дуже хотіла їсти. Тому поспішала перевдягнутися і спуститися в місцеве кафе, щоб повечеряти.
Але у закладі відпочинку було дуже шумно і людно. Але якою ж несподіванкою стало для неї те, що там вдруге зустріла того ж самого хлопця, який був у компанії тієї подружньої пари, з сусіднього номера. Розплатившись за вечерю, Уля вже мала намір йти, але в цей момент заграла мелодія, і до неї підійшов той чорноокий парубок й, простягаючи руку, сказав:
– Подаруйте мені танець в знак нашої повторної зустрічі!
Дівчина зaшaрiлася, але пішла танцювати.
Танець видався Уляні надзвичайно легким і приємним, адже вона давно ні з ким в парі не танцювала. Чи то просто був партнер, якому вона симпатизувала, чи то просто він був настільки вмілим й відчував такт і ритм музики.
Уляна дізналася, що Ростислав молодий підприємець. Він приїхав сюди три дні тому і вже має повертатися додому, адже має купу справ. Відразу після закінчення танцю Уля пішла одна, адже галантний кавалер тільки подякував і повернувся до своєї компанії.
Вона відчула теплі почуття до цієї людини, за три хвилини багато собі науявляла, а потім розчарувалася, коли так не сталося. Адже все набагато прозаїчніше в житті, і вона ж ніби змирилася, але нічого з цим вдіяти не могла.
Але наступного дня вона познайомилася зі своїми двома сусідками. У їхній компанії вона провела цілий тиждень. З дівчатами було доволі весело, оскільки вони завжди вигадували щось все нове і незвичайне. Тому скучати з ними Уляні не доводилося.
Дівчина з відпочинку приїхала засмагла. Тож з новими силами і натхненням вона повернулася до робочих буднів. Але, звісно, курортними рoмaнaми похвалитися не могла.
Та одного разу, коли вона йшла додому втомлена після чотирьох проведених пар і, наче грiм серед ясного неба, вона побачила ті ж чорні очі. Хлопець вийшов з під’їзду сусіднього будинку і простував прямо їй назустріч. Вона настільки здивувалася, хотіла зробити вигляд, що не впізнала його. Та він сам перший заговорив:
Читайте також: НЕ БУВАЄ ЩАСТЯ БЕЗ БIДU: «ГОСПОДИ, ЯК НАМ ДАЛІ ЖИТИ? – ПІДНІМАЮЧИ РУКИ ДО НЕБЕС, ГОЛОСИЛА ПОСИВІЛА ВІД ГOPЯ МАТИ
– Привіт, а ми виявляється сусіди! – з гумором промовив хлопець.
Вони розговорилися, а потім домовилися зустрітися ще якось. Ростислав взяв номер телефону Улі і невдовзі запросив її на побачення. Молоді люди почали зустрічатися.
А батьки лише дивувалися, як стільки часу двоє самотніх, які живуть поряд, ніколи не помічали один одного у рідному місті, а після того, як зустрілися далеко від домівки, побачившись знову, відчули, що є частинками одного цілого.
Автор – Олена Вознюк
