Ми з чоловіком все життя жили заради дітей, у нас їх було двоє – син і донька. Живемо ми у власному будинку в селі, маємо город, невелику господарку – кури, качки, свиня. З того і живемо, бо заробітки у нас невеликі. Я працюю продавцем в місцевому магазині, а чоловік – водієм на одному підприємстві.
Діти якось непомітно виросли і роз’їхалися відразу ж після закінчення школи. Сину 28 років, він уже одружений, часто до нас приїжджає, привозить на все літо дітей. У мене з його дружиною склалися дуже хороші стосунки. А ось дочка спочатку приїжджала часто, але коли познайомилася з хлопцем і вони почали жити разом, то тепер тільки дзвонить нам, і постійно говорить, що немає часу приїхати.
Та я все розумію, донька доросла, у неї тепер своє життя з великою купою клопотів. Я їй інколи сумку з продуктами зберу і автобусом в місто передам – і сир домашній, і яйця, і зелень, і м’ясо. Все ж якась допомога, бо продукти в місті зараз дуже дорогі.
Чоловік останнім часом любить випити, але за характером своїм він не спокійний, відразу йде спати, якщо що. Я спочатку думала, що вся справа в цьому, і Людмила не хоче поки знайомити нас із Романом, своїм хлопцем. Скільки запрошувала їх обох до себе, а вони ніяк не можуть приїхати.
Але коли донька сказала, що вони вирішили одружитися, ми поїхали до них самі, щоб познайомитися і з майбутнім зятем, і його батьками, та й про майбутнє весілля поговорити. Ми традиційно зібрали повну сумку з домашніми смаколиками і поїхали до доньки.
Дочка зустріла нас ще на вокзалі і сказала, щоб ми вели себе не так, як звикли вдома, а найкраще мовчали, щоб не наговорили зайвого, особливо батько. Я не могла зрозуміти, в чому справа, поки не познайомилася з майбутніми сватами, і тоді мені стало зрозуміло, що дочка нас просто соромиться, а запросила приїхати лише за наполяганням Романа.
Майбутній зять розумів, що перед весіллям батьки повинні познайомитися між собою, якщо ми тепер будемо родичами. Відразу стало зрозуміло, що свати у нас багаті і дуже інтелігентні люди. Посиділи, поспілкувалися і вже перед самим від’їздом, Людмила сказала, що зателефонує і скаже, коли весілля.
Але цього не сталося, і на весіллі доньки нас з чоловіком не було. Як потім з’ясувалося, дочка запропонувала не робити весілля, а лише вечірку в колі найближчих родичів і друзів, а чоловікові і його батькам сказала, що ми не приїдемо, так як захворів батько.
Свого брата Людмила таки запросила, бо треба ж було комусь бути з родичів з її сторони. Коли на весілля приїхали син з невісткою і запитали, де ми, їм Людмила зізналася, що не повідомила нам спеціально, щоб ми її раптом перед такими поважними гостями не зганьбили.
Це чув і її чоловік і сказав уже своїм батькам, а ті просто не очікували такого, і навіть подумати не могли, що їх невістка може так вчинити. Свекруха прямо так її і запитала: «Люда, ти що, соромишся своїх батьків? Ми були про тебе кращої думки».
Про весілля нам все розповів наш син і звинуватив нас у тому, що ми виховали егоїстку. Завжди все краще їй, вона ж дівчинка, платили п’ять років за навчання в університеті і тепер, коли у неї і престижна робота, і чоловік із забезпеченої сім’ї, ми стали їй не потрібними.
Ми дуже образилися, і ось минув місяць і донька нам сама зателефонувала, що свати і вони з чоловіком збираються до нас в гості на Великдень, так нібито вирішила її свекруха, і я тепер просто не знаю, як себе вести, і про що з ними говорити. Мені просто соромно перед цими людьми і за себе, і за свою дочку.
Фото ілюстративне – olx.
