Я заміжня вже 8 років, донедавна я була цілком щаслива в шлюбі, але зараз у мене склалася досить важка ситуація. У мене це перший шлюб, чоловік старший за мене на добрий десяток років, зараз у нього є шикарна робота, наш дім повна чаша, чоловік купив величезну квартиру в центрі міста.
Наша спільна дочка в цьому році закінчує перший клас, а я не працюю, на цьому наполіг чоловік. Він мене і доньку повністю забезпечує.
Перед тим, як сходитися з нинішнім чоловіком, дуже довго сумнівалася, адже у Олега до мене вже була сім’я. Та й мама була не в захваті від мого вибору: «Та навіщо тобі, молодій і красивій, старий і той, у кого вже за плечима шлюб і діти?» Сестра моя старша підтримувала маму, а не мене. Тільки подруга була на моїй стороні.
Але незважаючи на попередження і вмовляння рідних мені людей, я не шкодую, що пов’язала своє життя саме з цим чоловіком. Олег мене любить, дарує подарунки, створив дуже комфортні умови для проживання.
Однак не можу сказати, що все прямо ідеально. Навіть з самого початку були тривожні дзвіночки. Про те, що у мого чоловіка є дитина від першого шлюбу, я дізналася не одразу. Я впевнена, що якби одного разу не подзвонив йому син, а я б не побачила на телефоні ім’я контакту «Синочок Віктор», то я б і не дізналася б. Тобто, він приховав від мене цей факт. Але ми якось швидко владнали це непорозуміння, так як я вирішила, що в цьому нічого такого немає.
Не можу сказати, що у чоловіка з роботою завжди було добре. Були місяці, коли ми жили економно і тісно в холодній однокімнатній квартирі. Природно, чоловік справно платив аліменти своєму «синочку», до того ж, давав і значні суми поза офіційними витратами – дорогий одяг, найновіші дорогі гаджети, комп’ютер – все це синові купував мій чоловік.
А мені було прикро, що наша спільна дитина зайвий раз не доїдала і не могла погратися з іграшкою, яку дуже хотіла, тому що, бачте, десь там, і досить непогано, живе чийсь Вітя. А непогано тому, що його дружина не з бідних і батьки постійно підтримують матір-одиначку.
Нещодавно відбулася подія, з якою я не можу змиритися – його син буде жити в нашій квартирі. На це, за словами чоловіка, дві причини – тому що він переїжджає до нашого міста для навчання, звідси випливає і друга – квартира у нас простора і для ще одного знайдеться місце.
Я не готова до такого сусідства – я не маю позитивних почуттів до чужої дитини, який, мало того, приїде не на місяць, а мінімум на п’ять років! Окреме житло категорично відмовляються йому купувати або знімати – хлопець має певні проблеми із здоров’ям і йому потрібен догляд дорослих людей.
Не хочу, щоб це повісили ще й на мене, адже чоловік постійно на роботі! З чоловіком посварилися так, як ніколи. Олег сказав, що вже прийняв рішення і змінювати його не збирається. Ось я тепер думаю: терпіти це неприємне для мене сусідство чи виїхати до мами?
Фото ілюстративне – goodhouse.
