Осінь впевнено крокувала сільськими вуличками і дворами. Жовтень хоч і тішив теплими днями, але ранки і ночі вже були доволі холодними, інколи навіть із заморозками. Уже всі двори і городи були готові зустрічати зиму, і лише будинок Одарки явно вирізнявся занедбаністю на фоні інших.
Минуло вже три роки, як Одарки не стало. Літня жінка хоч і жила сама, але завжди все в неї було до ладу – і подвір’я, і город. На допомогу кликала то сина з невісткою, то зятя з донькою. Але діти, які жили в місті, до мами навідувалися не часто, все у них якісь термінові справи найдуться. Добре, що хоч племінник, Іван, живе неподалік, він частенько заходив до Одарки і добряче допомагав.
То сіно перед грозою допоможе зібрати, то траву, яка після дощів виросла в коліно, покосить, то останній урожай з городу допоможе привезти перед самими заморозками. Одарка й сама не знає, що вона б робила без допомоги Івана. В знак вдячності нагодує племінника його улюбленими варениками і теплим борщем, бо гроші він відмовлявся брати категорично.
Іван був сиротою, жив в старенькій хаті їхньої бабусі, одруженим не був. Мав золоті руки, ходив на будови до людей, тим і заробляв на життя. Щоразу, проходячи повз хату Одарки, заходив і питав, чи, бува, допомога яка не потрібна.
Коли не стало Одарки, відкрили її заповіт – свій будинок і город вона записала в рівних частках на обох своїх дітей, сина і доньку. Думала, що так буде справедливо, ніхто не образиться. А діти між собою вже якось порозуміються, адже ж не чужі вони один одному.
Але все склалося трохи не так. Ні донька, ні син, не поспішали їхати в село і щось там робити. Кожен вважав, що працювати має інша сторона. Перший рік заледве город посадили, а зібрати урожай було нікому, так і стояло все на городі до зими. Та й урожаю особливого не було, бо коло городу напрацюватися треба, а ніхто з них ціле літо в село і не показувався.
Вирішили діти, що хату продавати треба. Почали шукати покупців, але і тут порозумітися не могли – син все хотів подорожче продати, тому на будь-що не погоджувався, а доньці гроші були потрібні, вона готова була свою частину хоч зараз продати.
Про те, що родичі збираються продавати мамину хату, почув і Іван. Він захотів купити цей будинок, бо його був вже дуже старий, а новий збудувати йому одному нелегко. Але діти Одарки вважали, що родич пропонує їм занадто мало, тому відразу йому відмовили, чекаючи на більш вигідні пропозиції від потенційних покупців.
Тим часом хата без господарів стоїть пусткою, город заростає бур’янами, а подвір’я травою. І лише Іван час від часу заходить до тітки Одарки, покосити хоча б траву біля хати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
