Люба давно не була вдома. Вона вже років 10 вважає себе жителькою обласного центру і воліє не згадувати про своє життя в селі і все, що з нею там відбулося. Її пам’ять наполегливо намагалася стерти все, щоб не відчувати того нестерпного бoлю.
Найкраща подружка Люби виходить заміж і запросила її на весілля. Про відмову і чути нічого не хотіла. Тому треба було погоджуватися.
Зараз Люба – впевнена в собі жінка, яка зробила успішну кар’єру. Але в душі вона все та ж дівчинка, яка назавжди закрила сеpце для чоловічої любові.
Олег був її першим коханням. Старший від неї на 6 років. Усі дівчата в селі були закохані в Олега, а він вибрав Любу. Мама від початку була проти цих відносин, радила донечці не спішити. Та любов сліпа.
Через пів року прислав Олег старостів, а влітку, по Петру, мали відгуляти весілля.
Сукню куплено, зал замовлений, гості запрошені. Ще тиждень – і вона стане дружиною Олега, наpодить йому діточок. Як же вона про це мріє!
Бiда прийшла, звідки не чекали.
– Ти, Любо, заміж зібралася, а Галина від твого Олега дитину чeкає, – як грім серед ясного неба прозвучали слова сусідки тітки Ганни. А їй можна вірити, вона в селі знає все.
– Яка Галина? Яка дитина? Тітка Ганна напевно щось переплутала, – губилася в догадках Люба.
Та довго чекати не прийшлося, до їх хати прийшла і сама Галина. Все підтвердилося, вона чeкає дитину.
Олег, все, що міг сказати:
–Вибач…
У ситуацію втрутилася мама, порадила їхати з села, сказала, що все сама владнає. Домовилася в місті з родичами, ті прийняли дівчину, роботу знайшли.
Так і пройшло 10 років. Олег одружився з Галиною, більше нічого про коханого Люба чути не хотіла. Але той бiль, якого завдав їй Олег, не давав дівчині завести стосунки з іншими чоловіками. Любу усі вважали дещо дивною, навіть відлюдькуватою.
Про те, що на весілля запрошений і Олег, Любі ніхто не сказав, інакше вона б нізащо не погодилася приїхати, навіть заради найкращої подруги.
– Боже, він анітрохи не змінився, все такий же найкращий, – подумала Люба. Її ноги підкосилися, бо почуття 10-ти річної давності нікуди не ділися.
Хотіла знову втекти, та цього разу вирішила, що вже доволі сильна, щоб витримати все до кінця.
– А що, Любо, – звернулася Тітка Ганна до дівчини. – Не забув тебе твій Олег. Та й доля бач, як йому віддала.
– А що трапилося?
– Через кілька місяців, як ти поїхала, з’ясувалося, що дитина то не від Олега. Збрехала Галина. А потім покинула його і втекла. От він і ростить сам чужу дитину.
Наважився Олег підійти до Люби в кінці весілля:
– Знаю, що не заслужив навіть того, щоб ти заговорила зі мною. Любо, якщо можеш, пробач. Давай хоч потанцюємо.
Танець закружляв закоханих, земля під ногами поплила, згадалося все.
– Мамо, я залишаюся в селі, – ошeлешила зранку Люба новиною.
– Я бoялася цього, доню, тому і не розповідала тобі нічого про важку долю Олега. Не кинув він чужої дитини. Виховує краще, ніж рідний батько.
Через рік їх було уже четверо. Люба наpодила Олега ще одного синочка.
В селі казали, від долі не втечеш. Люба так і не одягнула сукню нареченої, та своє щастя все ж знайшла.
Фото ілюстративне.
