Моя життєва історія та, на жаль, для мене сумна, починається звичайно, як у багатьох сім’ях: чоловік, жінка, син, невістка і маленька онучка.
Я завжди була щаслива, коли бачила свою родину разом, адже це найбільше багатство в житті людини.
Мій син, Олексій, познайомився з Аліною, коли йому було двадцять п’ять. Вони швидко стали гарною парою, часто зустрічалися, багато часу проводили разом, а потім у них все складалося досить серйозно, і незабаром ми зібралися на весілля.
Тоді я ще не могла уявити, що це буде останній раз, коли ми щасливо святкуємо щось разом в колі великої нашої родини.
Ще з самого початку у нас з Аліною були дуже хороші стосунки. Вона була привітною, відкритою, добре ладнала з усіма людьми з нашої родини.
Ми часто разом проводили свята, їздили на вихідні кудись відпочивати, а з онучкою ми просто обожнювали проводити час разом.
Мене завжди дуже тішило, як вони з Олексієм розвивали свою маленьку сім’ю, і я бачила, що вони справді щиро кохають один одного і тихенько раділа собі.
Як мати, я хвилювалася за свого сина, але завжди намагалася підтримувати його у важливих моментах, без зайвого втручання в їх сімейне життя.
І от одного дня, коли моя онучка була ще зовсім маленька, почалося те, чого я ніколи не очікувала зовсім. Олексій і Аліна стали часто сперечатися.
Спочатку це було якось зовсім непомітно, але з часом вони почали більше часу проводити окремо, все частіше були суперечки, що тривали довго після того, як я і мій чоловік намагалися допомогти.
Я чула усі ці скарги про це лише від сина, адже Аліна, здавалося, все більше закривалася від нас.
Невдовзі Олексій повідомив мені, що вони з Аліною вирішили розлучитися.
Я була засмучена і здивована дуже, адже все виглядало так, ніби їхні стосунки лише розцвітали та в них все добре було. І навіть коли вони почали жити окремо, я не могла повірити, що так швидко згоріли стосунки, які здавалося б були на піку щастя.
Відтоді все змінилося дуже, на жаль.
Аліна стала зовсім віддалятися від нас з батьком. Вона перестала приходити до нас додому, а на мої дзвінки і повідомлення відповідала через раз.
Спочатку я думала, що це просто період складного розлучення, і що з часом все налагодиться. Але з часом все тільки погіршувалося. Коли я намагалася поговорити з Аліною, вона все частіше відмовлялася від спілкування, а потім і зовсім перестала відповідати на мої запитання про онучку.
Я вирішила подзвонити їй, сподіваючись на якусь відповідь і розуміння з її сторони.
Ось що вона мені сказала:
— Ларисо Дмитрівно, я не хочу вас ображати, але ви не маєте права втручатися в моє життя. Ви й ваш син — це те, що привело нас до цієї ситуації. Він пішов від мене, у нього тепер інша вже є, з якою він будує своє щастя, а я залишилася одна з дочкою. І тепер ви хочете, щоб все було як раніше? Це неможливо.
— Але чому? Ми завжди з тобою добре ладнали. Я не розумію, чому ти віддаляєшся від нас, я дуже хочу бачити свою онучку. Хіба я в чомусь завинила з батьком перед вами?
— Ви не зрозумієте мене. Ви обоє виховали свого сина таким, що він навіть не зміг розібратися, з ким хоче бути. Він просто залишив з дитиною мене і проміняв на своє особисте щастя з іншою. Це ваша провина, що я зараз залишилася самотня, а він шукає інше життя.
Ці слова засмутили мене ще більше, ніж я могла уявити. Я навіть не могла відповісти.
Невістка звинуватила мене в тому, що я, як мати, нібито не змогла правильно виховати сина. Але я ж завжди намагалася дати йому підтримку, виростити гідною людиною, люблячою і відповідальною.
З того часу я зрідка бачу онучку. Коли я спробувала зустрітися з нею на вулиці, Аліна одразу забрала її і сказала, що не хоче спілкуватися зі мною і бачити сім’ю свого колишнього чоловіка.
Це стало для мене справжнім розчаруванням. Я не розуміла, чому Аліна так до мене відноситься, адже вона добре знала, як я любила свою онучку і завжди допомагала, коли могла, та й з невісткою у мене завжди були гарні відносини.
Ми з моїм чоловіком намагалися поговорити про це, але йому було важко знаходити спільну мову з Аліною. Він намагався підтримати обох, але в результаті це не призвело до покращення ситуації.
Я відчувала себе недобре, адже за цей час і невістка, і онучка стали мені рідними людьми. З сином я спілкуюся досі, хоча я не схвалюю його вчинок і засуджую, що він залишив сім’ю. Але ж я не можу відмовитися від нього і спілкування з ним – це ж моя дитина. А от невістка геть про мене знати нічого не хоче і говорити зі мною також.
Прикро, що я не в силах нічого змінити сама.
І ось я тут, запитуючи вас, людей – що ж мені робити?
Як повернути стосунки з невісткою і онучкою, щоб знову бути частиною їхнього життя? Як вийти з цієї ситуації, коли ти не винна ні в чому, але виявляєшся єдиною, хто стоїть між двома полярними сторонами, які більше не хочуть чути один про одного?
Я запитую у вас поради, бо не знаю, як це все виправити сама.
Фото ілюстративне.
