fbpx
Життєві історії
Про те, що квартиру бабуся хотіла віддати мені, мама чула безліч разів. Але бабуся не залишила заповіту, тому мама вирішила забрати її квартиру собі. Моя мама тут же вступила в спадщину, оформила квартиру на себе і готує її для здачі в оренду. Про те, щоб пустити в це житло мене з дітьми, навіть мова не йде

У нас з бабусею були чудові стосунки, і це не дивно: я – її єдина онука від єдиної дочки. Я все дитинство у неї провела! Майже всі вихідні і канікули. Ми з нею розмовляли, книжки читали, мріяли… І вона говорила – виростеш, моя квартира дістанеться тобі! І при батьках повторювала неодноразово: у вас житло є, а моя квартира буде Мирославі, щоб у неї з самого початку було житло.

Квартира у бабусі була дуже непогана – двокімнатна, в досить престижному районі, майже в центрі міста. Втім, у моїх батьків житло нітрохи не гірше: трикімнатна, яку свого часу отримав у спадок мій батько. Мати з батьком і зараз там живуть. На репліки бабусі про те, що свою квартиру вона хоче віддати улюбленій онуці, мати завжди сміялася – ну, багатою нареченою буде, гаразд!

Бабуся завжди була активною, усміхненою, відмінно збереглася для своїх років, на здоров’я не скаржилася, і всі ці розмови про те, кому що має залишитися потім, ніхто не сприймав серйозно.

Потім я вийшла заміж, зараз у нас з чоловіком двоє дітей трьох і шести років. Свого житла немає ні у нього, ні у мене: квартиру ми знімаємо. В глибині душі я завжди вважала, що своя квартира у нас буде, адже бабуся обіцяла. Саме тому ми не поспішали брати квартиру в кредит, а народили другу дитину.

Навіщо вичавлювати з себе всі соки, коли можна жити і радіти.

З бабусею ми завжди спілкувалися дуже тісно – мабуть, навіть ближче, ніж з батьками. Дзвонили, приїжджали в гості, дарували подарунки. Бабуся дуже цікавилася правнуками, кілька разів навіть залишалася з ними сидіти в термінових випадках, чим дуже мене виручала.

Мама відмовилася мені з дітьми допомагати навідріз. Так і сказала – це ваші діти, вирішуйте свої проблеми самі, няню наймайте. А бабуся завжди з радістю погоджувалася і говорила – привозьте малюків! Я буду рада, млинців напечу, посиджу стільки, скільки треба, навіть не турбуйтеся!

Бабусі не стало близько пів року тому, і з’ясувалося, що ніякого заповіту на квартиру не існує. Напевно, вона просто не хотіла морочитися з документами, адже з офіційних спадкоємців у неї – тільки дочка, тобто моя мама. Про те, що квартиру бабуся хотіла віддати мені, мама чула безліч разів. У неї самої житло є. Ну і бабуся, напевно, розсудила, що не буде ж моя мати забирати квартиру у єдиної дочки і онуків, у яких досі немає свого кута.

Бабуся помилилася: моя мама тут же вступила в спадщину, оформила квартиру на себе і готує її для здачі в оренду. Про те, щоб пустити в це житло мене з дітьми, навіть мова не йде.

Коли я зрозуміла, що мама не збирається віддавати мені квартиру, прийшла до неї на серйозну розмову:

– Мамо, ти ж знаєш, що бабуся завжди говорила, що це буде моя квартира, – нагадала я матері.

– Ой, ну хіба мало, хто і що говорив в твоєму дитинстві на сімейних посиденьках! – відмахнулася мама. – Перестань. Навіть якщо щось і було, ми жартували все! Це моя мама, я отримала спадок, ти тут взагалі ні при чому! Отримаєш своє після нас. І взагалі, якби бабуся серйозно хотіла подарувати тобі квартиру, оформила б заповіт. Заповіту немає, так що ніяких претензій бути не може!

Тепер я серйозно ображена на матір. Як же так? Мама прекрасно знає, що ми не маємо де жити. Невже їй не шкода своїх онуків? Мама вважає, що у мене є чоловік, який зараз має подбати про мене і дітей. А в тому, що вона не виконала волю бабусі, нічого поганого не бачить. От як мені зараз з нею спілкуватися?

Фото ілюстративне – viene.

You cannot copy content of this page