У мене завжди були непрості стосунки з батьками, ми ніколи не могли знайти спільної мови, порозумітися. Мені постійно здавалося, що вони щось від мене вимагають, чекають подяки та покірності.
Батька звільнили з роботи, а я якраз влаштувалася за фахом помічником бухгалтера. На той час я заробляла мало, тому прохання батьків платити частину комунальних платежів здавалося мені несправедливим.
– Ти влаштувалася на роботу, живеш у цій квартирі, так само витрачаєш електроенергію, воду, а ми за все це платимо. Зараз просто дуже туго з грошима, тато влаштується на роботу і все відновиться, але зараз потрібна твоя допомога. Ми ж ніколи тобі нічого не відмовляли, забезпечували, платили за навчання.
– І що? Я тепер вам все життя зобов’язана? Ви робили це, бо треба було. Я не просила мене народжувати. Завели мене заради корисливої мети, щоб я вам служила.
– Я так розумію, ми з батьком від тебе та води не дочекаємось?
– Ні. Я вам нічого не винна.
Через кілька місяців я з’їхала і взагалі не спілкувалася з батьками, думала, що знову почнуться прохання про допомогу та заклик до почуття обов’язку. Моє життя потрохи налагоджувалася, мене на роботі підвищили, у мене був чоловік, ми жили у шикарному будинку. Я була повністю задоволена життям.
Про своїх батьків я навіть не згадувала. Але якось у двері зателефонували і я знайшла на порозі листа. Відкривши його я зрозуміла, що це звістка від моїх мами і тата. Я почала читати:
«Здрастуй сонечко. Це мама. Ми з батьком дуже переживаємо за тебе, тож періодично запитуємо у знайомих, як ти. Дізнались, де ти живеш. Нам із батьком дуже шкода, що ти думаєш, що ми тебе завели з корисливою метою.
Ми нікого ніколи так сильно не любили, як тебе. І єдине бажання по відношенню до тебе – щоб ти була щаслива. Сподіваємось, так і є. Якщо тобі потрібна буде допомога, підтримка та батьківська любов, наші двері завжди відчинені. Обіймаємо та цілуємо. Мама і тато».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.