В Італію я поїхала ще п’ятнадцять років тому. Мені тоді виповнилося сорок років, з чоловіком життя не клеїлося, донька якраз в університет поступила.
Мар’яна дуже хотіла бути лікарем, а в медичному навчання дороге, от я і вирішила їхати на заробітки. Михайло мій нічого не мав проти, ми вже тоді з ним погано жили, наче чужі люди.
Я поїхала, гроші заробляла, за навчання платила всі шість років, потім з роботою допомогла. А коли Мар’яна заміж виходила, я їй весілля шикарне зробила. Словом, я ніколи ні в чому доньці не відмовляла.
Чоловік залишився жити в нашому будинку. Ми з ним офіційно не розлучилися, бо що це б змінило? Мар’яна з зятем залишилася теж вдома жити, то й я не хвилювалася за Михайла. Жити було де, гроші у нього теж якісь були, бо ж працював на роботі, а його особисте життя мене не дуже цікавило.
Для родичів і друзів ми і далі залишалися родиною, але ми обоє знали, що давно чужі один одному. З часом в Італії я познайомилася з Альберто. Він на десять років старший за мене, вдівець. Так ми стали жити з ним разом. Я зізналася, що в Україні в мене є чоловік, але розповіла правду, що ми давно не живем разом.
Про своє особисте життя в Італії я нікому не розповідала. А навіщо? Додому приїжджала раз в рік, здебільшого на Різдво на кілька днів, а потім поверталася в своє життя. У нас з Альберто все дуже добре, він турботливий і щедрий. Зараз я живу у нього в квартирі.
Так все би і залишилося в таємниці, якби через події в Україні донька не захотіла приїхати до мене в Італію. Тут все і розкрилося. Я була змушена розповісти їй правду, сподівалася, що Мар’яна доросла і все зрозуміє.
Та реакція доньки була дуже непередбачуваною. Вона мене звинуватила в тому, що мовляв, як я могла так вчинити з батьком. Він вдома зберігає вірність, а я тут живу своїм життям.
Я пробувала виправдатися, але це можна зробити, коли людина тебе слухає. А Мар’яна і чути нічого не хотіла. Вона зробила свої висновки, і я вийшла не в найкращому світлі – погана мама, яка багато років зраджує своєму чоловікові.
Дочка повернулася додому дуже швидко, хоча Альберто прийняв її у себе як рідну. Вона поїхала, а я з осадом залишилася. Навіть не знаю, що тепер робити. Може і справді варто все було розповісти їм раніше?
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
