Марія та Оксана товаришували з дитинства. У школі сиділи за однією партою, ділилися всіма дівочими секретами і взагалі були не розлий вода.
Та й вступати після школи поїхали разом. Тільки ось ні Оксана, ні Марія навчання не закінчили. Оксана вискочила заміж за хлопця із сусіднього села, а ось Марія дещо з іншої причини.
На весіллі Оксани гуляло все їхнє село, та й сусідське теж. Природно, що у весіллі Марія була подружкою нареченої.
Коли між Михайлом, чоловіком Оксани, та Марією проскочила невідома іскра ніхто не зрозумів, але не минуло й року як Михайло пішов від Оксани до Марії.
Вони одразу ж поїхали до міста, але знову не минуло й року, як Марія повернулася до села. Одна зате з великим животом. Куди подівся Михайло, мовчала, як риба. У селі знову зашепотілися, мовляв, не треба було лізти в чужу сім’ю і чіпати чужого чоловіка. Ось мовляв, що хотіла на те й напоролася.
Марію крім батьків не підтримував ніхто, а вона й не прагнула ні перед ким виправдовуватися. З Оксаною вони не спілкувалися, наче ніколи один одного й не знали.
Час народження дитини наближався, а Михайло не з’явився. Батьки в секреті від Марії навіть їздили до сусіднього села, звідки Михайло був родом, але там його не знайшли.
У призначений термін Марія народила сина, якого назвала Іваном.
У селі пошуміли, поговорили та заспокоїлися. Дехто навіть почав жаліти Марію і засуджувати Михайла. Ось мовляв хлопець який! Одну поматросив і покинув і з другою так само обійшовся.
Але ні Марія, ні Оксана нічийого співчуття не потребували. Жили кожна сама собою. Оксана працювала, а Марія виховувала маленького Івана.
Іван ріс непосидючим і активним. Скрізь, де було не можна, там був Іван. В три роки він пішов в дитячий садок, а Марія пішла працювати туди нянькою. По-перше, це була якась робота і за неї платили гроші, а по-друге вона могла доглядати за сином.
Рік йшов за роком, а в житті Марії нічого не змінювалося. Ось уже й Івану виповнилося п’ять, а Марія так само жила тільки ним. Іван був для неї всім на світі, хоч і не давав нікому в сім’ї нудьгувати.
Тієї зими видалася особливо холодна погода. Іван попросився у Марії пограти надвір. Чомусь саме в цей день Марія не хотіла відпускати його, хоча йому йшов уже шостий рік і він спокійно грав поряд із будинком із сусідськими хлопцями.
Того дня Марії хотілося провести час із сином, позайматися з ним. Незабаром йому треба було йти до школи, а він був дуже непосидючою дитиною, що змушувало замислюватися про його майбутню успішність. Тому Марія намагалася якнайбільше займатися з Іваном, щоб прищепити йому дисципліну.
Їй дуже хотілося, щоб син залишився вдома, але той займатися не хотів, зате постійно заглядав у вікно де сусідські діти гралися в сніжки. Зрештою, Марія здалася і відпустила Івана на вулицю.
Вона займалася домашніми справами, але постійно поглядала у вікно, спостерігаючи за сином. Іван весь час був у полі її зору, коли він зник вона навіть не зрозуміла.
Коли син пропав з поля зору Марія вирішила вийти на вулицю, але його ніде не було. Дитину почали шукати всією сім’єю. На вулиці було дуже холодно, а Івана могло потягнути на будь-які пригоди.
Всі були вже повністю одягнені і вирішували, хто і куди піде шукати хлопчика. З кожною хвилиною Марія хвилювалася дедалі більше.
Марія вже оббігала всі сусідні двори і опитала всіх сусідських дітей, але Івана ніде не було і ніхто не знав, куди він подівся. Вона вирішила збігати додому, сподіваючись, що син повернувся, але й вдома його не було.
Вона знову вискочила надвір і обімліла. До їхнього будинку, майже бігцем, наближалася Оксана. На ній була одягнена лише легка кофточка, а на її руках лежав Іван, замотаний у куртку Оксани.
Решту Марія пам’ятала насилу. Як гріли Іванка, який провалився під лід і якого побачила Оксана, яка саме поверталася з роботи. Саме вона витягла хлопчика і витягла дуже вчасно.
Іван не встиг отримати сильне обмороження, але в лікарні йому все ж таки побувати довелося.
Після всього, що сталося, коли повністю минула небезпека для Іванка і він уже був дома, Марія набралася хоробрості і пішла до Оксани для того, щоб подякувати їй за порятунок сина.
Оксана відчинила двері, але анітрохи не здивувалася приходу Марії. Вона мовчки пропустила Марію в будинок.
– Доброго дня Оксано, – почала розмову Марія.
– Ну привіт.
– Оксано, – Марія ненадовго замовкла, – Оксано, дякую тобі за Івана і пробач мені за все. Я сама не знаю, що на мене найшло тоді.
– Ти про Михайла, чи що? – усміхнулася Оксана – так я тебе давно вибачила. Треба тобі ще дякую сказати, що позбавила мене тоді від нього. Не знаю, що було б якби він тоді залишився зі мною. А так що. Молода, поплакала та забула. Хоча так, тоді було боляче, але не за вчинок Михайла, а за твій. Я коли тебе з животом побачила, навіть пораділа. Ну думаю, ось і ти отримала бумеранг! А щось не вийшло в мене довго радіти, коли бачила які у тебе очі щасливі, коли ти з Іваном своїм гуляла. Дитина то це щастя.
Раптом Оксана засміялася:
– Щастя, навіть якщо воно таке буйне, як твій Іван.
– Та ні він добрий, – стала виправдовувати сина Марія, а потім розсміялася сама, – хоч чемним він буває дуже рідко, але ти знаєш, що він після того випадку дуже змінився. Став слухняним. Сьогодні зі мною просився, теж тобі подякувати хотів, але я побоялася надвір випускати. Думаю, що ще рано. Адже нещодавно після хвороби.
Раптом Оксана подивилася на Марію якось інакше:
– А ти, що правда думаєш, що через той випадок я б твою дитину залишила? – запитала Оксана.
– Ні що ти! – заперечила Марія.
– Я просто по-людськи вчинила, по-людськи розумієш? Хіба ти вчинила б по-іншому? – Оксана дивилася на Марію.
– Так Оксано, я якраз розумію, що по-людськи. Це я тоді не по-людськи вчинила, – Марія замовкла, – а ще я знаю, що для мене і моєї родини ти людина з великої літери і залишишся для нас такою завжди.
Обидві жінки замовкли. Вони просто не знали, що ще можна сказати одне одному.
– Гаразд, Оксано, дякую тобі за все ще раз. Піду я, як би мій шибеник ще чогось не накоїв.
Марія вже пішла до виходу, коли Оксана раптом сказала:
– А ти ж тоді знала де Михайло, так?
Марія зупинилася, повернулася до Оксани і сказала:
– Я завжди це знала Оксана. Я тоді сама від нього пішла коли зрозуміла, ким він є насправді. Дитина йому була не потрібна, йому ніхто не був потрібний.
– Так я й думала, – сказала Оксана.
Марія вийшла на вулицю і вдихнула холодне, морозне повітря. Вона розуміла, що раніше вже ніколи не буде, але їй все одно стало набагато легше.
Єдине про що вона шкодувала, що не попросила вибачення в Оксани раніше.
– Краще пізно, ніж ніколи, – сказала Марія вголос комусь невидимому і рушила додому.
І дійсно, після цього життя головних учасників цієї історії повернулося в абсолютно інше русло.
Незабаром Оксана вийде заміж і буде дуже щаслива у шлюбі.
Марія теж знайде своє щастя та доброго батька для Івана, який повністю замінить хлопчику рідного батька, якого той у принципі ніколи не бачив.
Разом з Марією вони завжди вчитимуть Івана, що потрібно вміти вчасно вибачитися і сказати спасибі і тоді в житті все буде даватися набагато легше, і завжди залишатися людиною.
Адже найімовірніше це і є найголовніше в житті.
Фото з інтернету.