fbpx
Життєві історії
Про майбутнє доньки я подбала заздалегідь – кілька років тому взяла для неї квартиру. Все було добре, поки донька не вийшла заміж і не народила дітей. Тепер їм тісно в однокімнатній квартирі і вони захотіли помінятися – переїхати в мою трикімнатну. Я погодилася, що не зробиш заради дітей, але і цього доньці виявилося мало

– Ну і як це називається? – зітхає 53-річна Оксана Павлівна. – Дочка мені заявила, що це не я їм допомогла, а вони мені! Ми помінялися з ними квартирами, вони переїхали в нашу трійку, а ми з сином в їх однокімнатну квартиру. А тепер виявляється, це дочка з зятем нас облагодіяли, що погодилися на цей переїзд! Адже мені скоро на пенсію, і вони чомусь вирішили, що оплачувати трикімнатну квартиру мені буде складно, і вони люб’язно взяли це на себе.

– Це вони серйозно?

– Так. Ось так я заради онуків свідомо пішла на погіршення своїх квартирних умов, але все одно, на думку дочки, залишилася поганою бабусею. Каже, що не допомагаю їй з дітьми! При тому, що до родичів зятя у дочки претензій немає, а вони і десятої частки для них не зробили того, що зробила я.

Дочка Марина у Оксани Павлівни від першого чоловіка, син – від другого. Багато років родина жила в трійці звичайної багатоповерхівки, що дісталася жінці від батьків. А потім у Оксани Павлівни з’явилася можливість взяти на роботі вигідну безвідсоткову позику і купити хорошу однокімнатну квартиру, в яку пізніше і заселилася донька.

В двадцять п’ять років Марина познайомилася з серйозним хлопцем. Хлопець був приїжджим, молоді люди стали жити разом, природно, у Марини. Через два роки розписалися, а ще через два роки у них народилися двійнята.

Після виписки мати щовечора після роботи бігла до дочки, як на другу зміну, допомагати з онуками. Так тривало майже рік. Малюки підросли, згодом бабуся стала ходити до них все рідше.

– Ще до народження онуків я роз’їхалася з другим чоловіком, і ми з сином-підлітком залишилися в трикімнатній квартирі удвох, – розповідає Оксана Павлівна. – І вийшло, що сім’я дочки з чотирьох чоловік тіснилася в однокімнатній, а ми удвох шикували в трійці. Їм тісно, ​​звичайно, що і говорити. Діти дуже активні, їм потрібен простір.

От вони і почали наполягати на обміні, зять навіть сказав, що кине Марину з дітьми. От Оксана Павлівна і погодилася.

Подруги Оксани Павлівни не підтримали її.

– Вони молоді, у них все життя попереду. У тебе ж ще одна дитина є!

Але жінка розуміла, що самі дочка з зятем ще не скоро стануть на ноги. Зять не олігарх, а простий менеджер в торговій мережі, а дочка поки не працює, дітям ще майже рік до садка.

Ну і про майбутнє сина вона теж подбала – взяла в кредит ще одну однокімнатну квартиру. Поки син вчиться, будинок побудується.

А що робити, треба ж якось дітям допомагати. Хоча, схоже, ні донька, ні донька, ні зять цього не оцінили. Замість подяки Оксана Павлівна отримує лише претензії.

– На думку дочки, я – погана бабуся! – зітхає вона. – Адже у хорошої бабусі в шкалі пріоритетів головне місце повинні займати не власні інтереси, а внуки. Тобто весь свій вільний від роботи час я повинна присвячувати онукам, допомагати дочці, адже їй важко, вона сильно втомлюється з двома маленькими дітьми. Зять часто затримується на роботі і повертається, коли діти вже сплять.

У вихідні у нього теж свої чоловічі справи – гараж, машина, зустрічі з друзями. Я все це розумію. Але хіба я винна в цьому? Адже це не мої, а їхні діти! Звичайно, я люблю онуків, і готова допомагати в міру можливості. Але не готова робити онуків головним сенсом свого життя. Як на мене, я і так для них зробила все, що могла.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page