– З’явився тут днями, думав немає її вже – розповідає про свого єдиного синa сімдесятилітня Тамара Павлівна, – скільки я до цього йому дзвонила, скільки просила, щоб приїхав – відвідав, все даремно!
Бо я хворіла, два роки з ліжка встати не могла, і зараз ледве встаю – тільки до кухні дійти, та в туaлет … За матеріалами
Син Тамари Павлівни, тридцятип’ятирічний Iгор, в дитинстві був улюбленцем своїх батьків. Вже як вони його тоді не балували. Купували все, що тільки попросить. Дозволяли буквально все. Тільки батько його трохи покарає, хлопчик біжить відразу до матері. І тут Тамара Павлівна висловить батькові, що не треба його карати – він маленький йому все можна.
Минув час і цей «маленький» став дорослою людиною. Тільки ось дитячі капризи нікуди не пішли. Замість батьків, Iгор швидко знайшов слухняну дружину-мишку. Не дуже красиву, зате з характером поступливим – для нього саме те. Яка, йому все зробить – і приготує, і випере, і погладить – обслужить по вищому рангу, при всьому при тому, що сама вона ще й на роботі працює в дві зміни – в їдальні куховаркою.
Переїхав він жити до неї – благо їй квартира дісталася від бабусі, хоч і старенька панелька на околиці столиці, але все ж своє житло. Так і жити став, спочатку працював колектором, а потім набридло – звільнився, і цілих три роки жив під опікою дружини. Потім правда знову на якісь підробітки раз у раз влаштовувався. Навіщо напружуватися – дружина і так на витрати дає потроху.
Про батьків став забувати – мало того, що і не приїжджав, так навіть і не дзвонив зовсім. Мати подзвонить скаже: «Ігорку приїдь, батько хворіє». Але так і не приїхав син. Не те, що матері не допоміг організувати, а взагалі не приїхав з відмовкою, мовляв прихворів. Так і мати його хворіти почала – роки своє беруть.
Тільки він за останні роки, що мати хворіє всього один раз приїхав – грошей попросити собі на машину. Мати віддала останнє, що у неї було з заощаджень – собі залишила лише 20 тисяч на всякий випадок. Адже знає Ігор, що хворіє мама, що допомогти треба – або до себе забрати, або з нею сидіти – купувати ліки, допомагати готувати. Але йому хоч би що! Тамара Павлівна терпіла-терпіла таке ставлення, потім плюнула на все це – зрозуміла, що не дочекається від сина допомоги. Дізналася років п’ять тому, що дочка сусідів – Ліда, закінчила інститут і на той момент працювала соцпрацівником.
Тоді Тамара Павлівна вирішила до неї звернутися: «Ліда, допоможи, мені потрібно, щоб ти раз в тиждень за продуктами для мене ходила, я тобі буду за це 2 тисячі в місяць давати». Ліда і так все зрозуміла – батьки адже їй розповідали про відносини Тамари Павлівни з сином. Стала просто без всяких грошей допомагати літній сусідці. І продуктів купить – принесе, приготує то супу, то картоплі відварити. Каші різні зробить.
Тамарі Павлівні навіть готувати не доводиться. Все Ліда розумниця за неї приготує. В аптеку збігає якщо ліки які потрібні. Коли з ногами у Тамари Павлівни стало зовсім погано Ліда допомагала виводити сусідку у двір – посидіти на лавочці, свіжим повітрям подихати. Тамара Павлівна тільки руками за голову хапалася і говорила: «Якби не ти Лідочка, відійшла б я вже напевно». А Ліда тільки ніяковіла і говорила – так, що ви Тамара Павлівна, мої батьки вас так давно знають, ще б я вам не допомагала. Так і тривало довгий час. Син про матір зовсім забув.
Тамара Павлівна і вирішила на Ліду заповіт на квартиру оформити. Хоча дівчина не хотіла приймати цей заповіт – просто не могла зрозуміти за що, їй адже самій хотілося допомагати Тамарі Павлівні, все одно літня сусідка наполягла на своєму. Коли син дізнався про цей заповіт – він миттю матері зателефонував, вперше за чотири роки сам перший набрав, і в гніві почав претензії свої висловлювати. Мати послухала ці претензії і спокійно відповіла: «Синку, що заслужив, те й отримав …».
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
