Коли я виходила заміж за Максима, я вже знала про непростий характер майбутньої свекрухи. Але я так хотіла бути щасливою, що закрила очі на все. Крім того, десь в глибині душі я вірила, що я зможу знайти підхід до матері чоловіка і ми подружимося. Але дива не сталося – свекруха не злюбила мене відразу. Не помітити цю неприязнь було досить складно.
Після весілля ми вирішили не знімати житло, а збирати на перший внесок, щоб придбати власну квартиру. У зв’язку з цим довелося тимчасово поселитися у Тетяни Вікторівни. Свекруха нас прийняла, навіть виділила нам окрему кімнату – простору і світлу. Я вирішила, що якщо деякий час нам доведеться в ній пожити, то я можу зробити все на свій смак: поклеїти нові шпалери, повісити штори.
Дізнавшись про мої плани, свекруха злобно процідила, що квартира не моя, і господарювати тут нічого. Мовляв, ось своє придбаєте, там вже господарюйте.
І мені довелося змиритися, принаймні Максим про це попросив. І знову десь в глибині душі у мене жевріла надія, що ми помиримося. Але реальність поки не радувала.
Люблячи одного чоловіка ми стояли по різні боки барикад. Свекруха з самого раннього ранку стежила за мною, чіплялася до всього: не так випрала речі сина, неправильно зварила борщ, погано витерла пил і так до нескінченності.
А ще, мама чоловіка постійно втручалася в наше життя. Їй чогось потрібно було знати абсолютно все про мої особисті плани на день. Вечорами я вже тихенько плакала в подушку, руки вже опускалися від безсилля, навіть розмова не клеїлася, що вже там було думати про те, як налагодити стосунки.
Так тривало два роки, поки ми не купили квартиру, я відразу почала збирати речі, не чекаючи закінчення ремонту. Хотілося видихнути і почати спокійне життя без свекрухи. Але я рано раділа.
Практично на наступний день після нашого переїзду до нас завітала Тетяна Вікторівна, відкрила двері своїм ключем (звідки у неї з’явився комплект залишилося загадкою), і все почалося заново. Вона тепер могла собі дозволити прийти коли їй заманеться, вела себе як господиня. Могла лазити по шафах, перевіряти речі сина на чистоту, підійти і заправити ліжко, або ще щось подібне.
Один раз я спробувала протестувати, але почула на свою адресу багато «хороших» слів. Було таке відчуття, що заміж я вийшла не за Максима, а за його матір.
Чоловік абсолютно не сприймав жодних докорів в сторону своєї мами.
–Так, вона буває нав’язливою, але це ж моя мама, що я зроблю? – дивувався чоловік.
– Забери від неї ключі або попроси хоча б попереджати про свої візити, – намагалася я пояснити своєму чоловікові, що поведінка його матері є неприпустимою.
– А якщо мама образиться?
– А про мене ти зовсім не думаєш? Якщо ображуся я?
Коли терпець увірвався остаточно, я вирішила піти на наступну хитрість: викинула свої ключі, купила новий замок, залишивши тільки два комплекти. Таким чином свекруха природно залишилася без ключів.
Звичайно ж чоловік все зрозумів, але виду не подав. Цілий місяць я відпочивала і раділа життю без Тетяни Вікторівни. Ох і образилася тоді свекруха, але йти просити вибачення я поки не збиралася. Максим же переживав за матір, але правильно вважав, що цей період піде всім на користь.
І ось рівно через місяць я їй зателефонувала, запросила на чай з тортиком. В той вечір ми вперше душевно поговорили, але треба сказати свекруха продовжувала триматися кілька відсторонено.
А коли через кілька місяців я повідомила свекрусі новину, що у нас скоро буде дитина, Тетяна Вікторівна обняла мене і навіть розплакалася. Народження дочки і зовсім змінило все. Тепер наша сім’я живе дружно, ми називаємо один одного мамою та донькою. Моя мрія збулася – ми з свекрухою таки подружилися.
Фото ілюстративне – istockphoto.