Нещодавно ми з чоловіком справили 35-ту річницю весілля, і ось зараз я випадково дізнаюся, що вже більше 20 років у нього є жінка, з якою він час від зустрічається. У неї від нього навіть є син.
За радянських часів чоловік працював в лікарні, чергував цілодобово, спочатку він був звичайним лікарем, потім став завідуючим відділом. Практично жив там прямо на роботі, от з однією із співробітниць він і закрутив роман.
Від мене йти чоловік не хотів, йому це просто було не вигідно. На той час у нас вже було двоє синів, жили ми в шикарній трикімнатній квартирі. Мій чоловік їздив на Волзі, яку подарував йому мій тато. Взагалі, все що було у нас, було з подачі мого батька, який був в нашому регіоні дуже впливовою людиною.
Чоловік розумів, що якщо він мене кине, то втратить абсолютно все, навіть роботу, яку теж отримав з подачі свого тестя. Тому Іван залишився зі мною і нашими дітьми, але ту жінку і ту дитину він теж не лишав. Просто вони переїхали в сусіднє місто, щоб їхня таємниця випадково не відкрилася.
Так ми і жили… І тепер, коли у нас двоє синів уже дорослих, які уже мають своїх дітей, я дізнаюся, що наш дідусь так жив 20 років на дві сім’ї. Зараз чоловікові 63 роки, а мені 60. Весь цей час я намагалася бути для нього ідеальною дружиною, намагалася розуміти його і підтримувати, а в результаті отримала таку зраду.
Про його позашлюбного сина мені розповіли мої діти, старші сини, до яких їхній молодший брат сам звернувся в соцмережах. Хлопцю зараз 19 років, він розумний і активний. Про своїх старших братів знав від батька давно, а тепер вирішив з’явитися в їхньому житті і подружитися з ними.
І найцікавіше, що мої сини прийняли його як рідного брата, а до багаторічної зради батька віднеслися з розумінням. Ось вона, чоловіча солідарність. Щасливі всі, крім мене. Ніхто навіть і не думає про те, що я зараз відчуваю, і як мені прикро.
Днями вони зійшлися всі в мене в гостях і почали розмову про поділ майна. Чоловік сказав, що не має наміру обділяти свого молодшого сина, тому частка від його спадку дістанеться і йому. Сини знову його підтримали. А я проти, адже багато з того, що у нас є, дісталося нам від мого батька, а значить, воно моє.
Але мене ніхто не слухає, ніхто не рахується з моєю думкою. А мені сини сказали: «Мамо, потрібно бути добрішою. Батько ж нас не кинув, то і ми не можемо кинути нашого брата».
Я втратила сон, ніяк не можу заспокоїтися, мені дуже прикро від такої образи, чому я не дізналася про все раніше. Чоловік заспокоїв мене, що нікуди від мене не піде, але я не можу пробачити йому цю зрада, і найголовніше, його брехню протягом стількох років. Не знаю що мені робити?
Фото ілюстративне – Leboard.
