Людмила відкрила свій сховок, і аж присіла, бо виявила, що він пустий – а всі гроші кудись зникли.
Жінка не могла второпати, що сталося, бо ж лише кілька днів тому чоловік повернувся з заробітків і привіз з собою чималу суму, навіть більшу, ніж Людмила розраховувала.
Людмила дуже чекала цього разу на приїзд чоловіка. Що-що, а рахувати вона добре вміє. Якщо Павла не було три роки, то привезе він не менше 50 тисяч доларів.
Чоловік став їздити на заробітки відразу після їхнього весілля, так захотіла сама Людмила. Жити в злиднях вона точно не мала наміру.
Людмила була дуже красивою, Бог і справді вродою її не обділив, тож не один парубок з їхнього села, і не тільки, сватався до неї.
А вона вибрала Павла, бо подобався він їй. Але у хлопця був недолік – він не мав достатньо грошей.
“Ми це швидко виправимо”, – подумала собі Людмила.
Її батько все життя мотався по заробітках, а мама жила в своє задоволення і лише витрачала чоловікові гроші.
Такий сценарій Людмилі підходив, і вона вирішила, що якщо Павло стане їздити на заробітки разом з її татом, то їх чекає прекрасне, забезпечене життя.
А Павло був такий закоханий у красуню-Людмилу, що був ладен їй зірку з неба дістати. З тестем вони швидко знайшли спільну мову, і спочатку їздили разом, в основному в Польщу або Чехію.
Потім тесть захворів і перестав їздити, Павло теж вже хотів вдома залишитися, але Людмила була категорично проти.
– Ти хотіла будинок, і він у нас уже є, – виправдовувався Павло перед дружиною.
– Це лише коробка, треба ще гарно все обставити, – наполягала Людмила.
Не хотів уже нікуди їхати Павло, але і вдома залишатися не міг, бо дружина постійно пилила, спокою не давала.
Поїхав ще на кілька років, і за ці гроші вони вже обставили будинок найдорожчими меблями.
Та навіть зараз Людмилі не раділося, бо чоловік її сестри купив машину, і вона теж таку захотіла.
– Навіщо тобі ця машина? – питав її Павло. – Мене постійно вдома немає, а ти їздити не вмієш, то для чого нам її купувати.
– Аби було, – відповіла Людмила. – Зрештою, у нас син росте, колись йому пригодиться.
– Та нашому сину лише 13 років, а поки він виросте, то щось придумаємо…
Проте, Людмилу було неможливо переконати. Не могла вона допустити, щоб в сестри машина була, а в неї не було.
Поїхав таки Павло за кордон, але в Польщі у нього випала нагода відкрити візу в Америку, і він вирішив, що спробує свою долю ще й там.
Дружина його підтримала, бо розуміла, що з Америки чоловік привезе значно більшу суму. А розлука в кілька років її не лякала, адже головне для Людмили – це були гроші.
Вдома не було Павла аж 3 роки. Він би і далі був за кордоном, але захворів, і треба було повертатися.
У Людмили були з цього приводу змішані почуття. З однієї сторони вона злилася, що чоловік повернувся, і тепер, навряд чи, зможе знову поїхати за кордон. А з іншої – сума в майже 100 тисяч доларів дуже гріла її душу.
“На якийсь час вистачить, а далі побачимо”, – втішала себе жінка.
І тут, через кілька днів, вона виявила, що їхній сховок пустий, і грошей немає.
Людмила відразу набрала чоловіка:
– Ти де? – запитала вона.
– В мами, – спокійно відповів Павло.
– А що ти там робиш?
– Поїсти прийшов, і ще маю кілька справ.
– Павле, а де наші гроші? – майже перейшла на крик Людмила.
– Якщо ти про мої гроші, то вони зі мною, – все так же спокійно відповів Павло.
До нього, нарешті, дійшло, що він лише гаманець для своєї дружини. Тому Павло взяв гроші, які привіз з Америки, купив гарний будинок, який оформив на свою маму, а Людмилі сказав, що подає на розлучення.
– Будинок, і все, що в ньому, я тобі залишаю. Але більше ти від мене нічого не отримаєш, – попередив він Людмилу.
На цьому ця історія не закінчилася, бо Людмила не звикла так просто здаватися, і втрачати “своє” вона аж ніяк не мала наміру.
Людмила поїхала в село до свекрухи, і стала вимагати, щоб та переписала куплений Павлом будинок на їхнього сина, тобто свого внука, а інакше обіцяла подати на них обох в суд.
Літня мама лише дивилася на Павла і хитала головою:
– Не пощастило тобі, синку, з дружиною. Не дасть вона нам спокою.
Павло і сам розумів, що так просто з Людмилою він не розійдеться, але цього разу він твердо вирішив, що до неї він не повернеться. Будь-якому терпінню рано чи пізно приходить кінець.
Олеся Біла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
