Свою доньку Марину я сама ростила, бо чоловік розлучився зі мною через іншу жінку. Історія банальна, нею зараз нікого не здивуєш.
Добре, що у мене хоч своя квартира була – маленька, однокімнатна, але вже не треба було з дитиною по знімних квартирах скитатися.
Чоловік платив аліменти мінімальні, цих грошей ні на що не вистачало, тому мені доводилося працювати на кількох роботах, аби лише звести кінці з кінцями.
Іноді так сутужно було, що хліба не було за що купити, і боргів таких назбирувалося, що я не знала, як з них вийти.
Але Бог добрий, якось все пережила. І донечка моя дуже хорошою виросла. Вона бачила, як мені важко, тому вчилася добре, і сама поступила в медичний університет, на лікарку вивчилася.
Там вона з своїм майбутнім чоловіком і познайомилася, він на 2 курси старший за неї.
Я раділа за Марину, коли вона мені повідомила новину, що Тарас їй пропозицію зробив. Але в глибині душі я хвилювалася, бо донька розповідала мені, що зять з дуже заможної родини.
Переживала я дуже, що багаті батьки Тараса не захочуть бідної невістки. Я навіть не мала що дати своїй дитині в придане.
Розписалися молодята, і зять забрав мою Маринку до себе жити. Донька розповідала, що у них там справжній палац – такого величезного будинку вона ще зроду не бачила.
Я все питала, як свекруха до неї ставиться, а вона каже – мамо, приїдьте і самі на все подивитеся.
То ж зібралася я духом, і поїхала перший раз в гості до своїх багатих сватів.
Я ніколи в житті так не хвилювалася, як тоді. Новий одяг собі купила, щоб справити гарне враження.
А далі стала думати, що з пустими руками в хату не прийдеш, то ще різних маленьких подаруночків накупила, витратила на це всю свою зарплату.
В банк пішла, кредит оформила, взяла 20 тисяч гривень (більше мені просто не дали), щоб молодятам подарувати.
Приїхала я і справді побачила вражаючу картину – мої свати живуть у дуже красивому будинку, у них все так гарно, що я перших кілька хвилин нічого не говорила, а просто милувалася красою.
Сваха такий шикарний стіл накрила! Ми так добре посиділи, наче зналися все життя.
Мама Тараса все мою Маринку нахвалювала, казала, що кращої невістки Тарас її просто не міг і знайти.
Мені від цих слів тепло стало, заспокоїлася я нарешті. Для мене найважливіше – знати, що моя дитина не бідує. І я на свої очі побачила, що до неї в новій родині ставляться дуже добре.
Прийняли свати і мене як рідну. Бо я планувала бути у них день-два, а прогостювала тиждень.
– Свахо, ми маємо добре подружитися, бо ж у нас все життя попереду, – казали мені батьки зятя.
Приїхала я додому дуже задоволена, нарешті моя душа на місці.
Але в сумці я знайшла ті 20 тисяч гривень, які я віддала молодим. Вони мені їх тихенько назад повернули.
Я набрала доньку, питаю, навіщо вона це зробила. А вона відповідає:
– Мамо, Ви мені найдорожче дали – життя. Бог до мене добрий, в мене все налагоджується. А гроші ми з Тарасом заробимо.
Я і сама не перестаю дякувати Богу за все. Було дуже важко мені в житті, може, хоч донечці моїй більше пощастить.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.