fbpx

Повідомлення було відправлено з Німеччини. Олена знала, що саме там зараз перебуває її колишня невістка з онуками. Але вона від них не чула жодної звісточки вже кілька років, а тут Ірина сама їй написала. – Мамо, приїжджайте, ми вас зустрінемо і приймемо у себе, – Олена читала в телефоні повідомлення від колишньої невістки, і очам своїм не вірила. Звідки ж вона знає про її лихо? Чому хоче допомогти, якщо з її сином не живе вже років шість

– Мамо, приїжджайте, ми вас зустрінемо і приймемо у себе, – Олена читала в телефоні повідомлення від колишньої невістки, і очам своїм не вірила. Звідки ж вона знає про її лихо? Чому хоче допомогти, якщо з її сином не живе вже років 6?

Повідомлення було відправлено з Німеччини. Олена знала, що саме там зараз перебуває її колишня невістка з онуками. Але вона від них не чула жодної звісточки вже кілька років, а тут Ірина сама їй написала. Дивно…

Олена дуже раділа, коли її єдиний син Павло вирішив одружитися, ще й привів додому свою наречену. Ірина, майбутня невістка, дуже сподобалася – мила, добра, привітна, видно, що її сина любить, а що ще треба для щастя?

Після весілля молоді перший час жили в квартирі Олени, і вона встигла пильніше придивитися до невістки, і сим більше вона її роздивлялася, тим сильніше полюбила, бо Іринка і справді була дуже доброю дитиною.

Коли народився перший онук, молода сім’я продовжувала жити з Оленою в її невеликій двокімнатній квартирі. Бабуся дуже раділа появі малюка, і у всьому допомагала невістці.

Але коли Ірина сказала, що чекає ще одну дитину, тоді вони зрозуміли, що в квартирі Олени їм буде затісно, і що треба йти на оренду. Відтоді і з’явилися непорозуміння у їхній сім’ї.

Павло виявився абсолютно не здатним самостійно забезпечувати родину. Коли вони жили з мамою, де Олена сама сплачувала комуналку, купувала продукти, допомагала з дітьми – здавалося, що у них все добре. Але коли все це довелося робити самому Павлу, він банально не справився.

Ірині теж було важко, адже у неї на руках було двоє дітей, і на роботу вийти вона не могла. А чоловік гроші додому майже не приносив.

“Де я тобі їх візьму?”, – була його улюблена фраза.

Ірина соромилася просити у свекрухи, але та сама все розуміла, тому щодня приходила до них, начебто допомагати із онуками, а з собою прихоплювала завжди пакет з необхідними продуктами. Якби не підтримка свекрухи, Ірина просто не знає, як би вона пережила той складний період.

Діти були ще зовсім малими, коли Ірина вирішила їхати на заробітки в Німеччину. Вона розуміла, що сімейне життя дало тріщину, Павло не хоче старатися для них з дітьми, тому Ірина подала на розлучення.

За кордон дітей з собою вона не могла забрати, тому запитала свекруху, чи змогла б вона на перший час взяти онуків до себе? Ірина хотіла обжитися на новому місці, а потім вже забрати дітей.

Якщо чесно, то вона думала, що свекруха не погодиться, але Олена сказала, що хоч їй і шкода, що все так склалося, але вона залишиться з дітьми, поки Ірина облаштується на новому місці.

Як і обіцяла, невістка забрала дітей до себе приблизно через рік, і більше нічого Олена про них не чула. Кожен жив своїм життям. Павло ще більше котився вниз, став заглядати у чарку, і тепер його крім біленької та друзів більше нічого не цікавило.

А Олена захворіла, важку недугу мала. На лікування грошей не було, тому жінка вже втратила надію. Але тут неочікуване повідомлення від колишньої невістки, яка кликала її до себе.

З’ясувалося, що в Німеччині Ірина дуже вдало вийшла заміж. Її чоловік – багатий німець, який ще не був одружений. Ірина йому сподобалася, тому він прийняв і її дітей. А коли Ірина розповіла йому про колишню свекруху, то Ганс вирішив, що їй треба допомогти.

У колишньої невістки Олені було незручно знаходитися, але дуже затишно. Ганс організував процес лікування, а Ірина і внуки оточили Олену такою любов’ю і турботою, що, на диво, вона дуже швидко пішла на поправку.

– А чого ти мені допомагаєш, Іринко? – якось зі сльозами на очах запитала Олена. – Ми ж тепер практично чужі, наші дороги розійшлися.

– Мамо, ну що ви таке говорите, ви завжди залишитеся бабусею для моїх дітей, – посміхнулася Ірина. – А це велика цінність – мати люблячу бабусю. Тож це я вам маю дякувати за все добро, яке ви мені зробили. Добро ніколи не забувається.

А як би ви вчинили на місці Ірини? Допомогли б свекрусі, чи після розлучення вже ніяких родинних зв’язків зберігати не варто? Як думаєте?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page